Інтелектуальна розмова про дружбу-суперечку Івана Франка й Михайла Павлика

17 вересня цього року виповнилося 170 років від дня народження Михайла Павлика, державника, публіциста, письменника, друга й соратника Івана Франка. 28 вересня 2023 року на факультеті української та іноземної філології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка в новоствореному Музеї студії Івана Франка був проведений науково-методичний семінар «Михайло Павлик та родина Франків». Безпосереднім організатором заходу виступила кафедра зарубіжної літератури та полоністики. Модерування семінару здійснила завідувачка кафедри професорка Галина Сабат. Серед присутніх були викладачі та студенти факультету, просвітяни, гості міста.

Лекторка семінару – професорка Українського католицького університету й Українського вільного університету (Мюнхен) Ярослава Мельник. Ярослава Іванівна досліджує феномен І. Франка не одне десятиліття. У 2018 р. за монографію «…І остатня часть дороги. Іван Франко в 1908 – 1916 роках» (2016) вона удостоєна Міжнародної премії імені Івана Франка у номінації «За вагомі здобутки у галузі україністики». Я. Мельник захистила дві дисертації присвячені життю і творчості І. Франка. Тема її докторської праці: «Апокрифіка Івана Франка: проблема рецепції і трансформації». Монографія Я. Мельник  «Іван Франко й biblia apocrypha» (2006) у рік святкування 150-річчя від дня народження письменника на форумі видавців була визнана найкращою книжкою року. З-поміж монографічних досліджень Я. Мельник помітною є також книжка «Апокрифічний код українського письменства» (2017).

Безумовно, постать Михайла Павлика заслуговує окремої розмови, адже є багато неопублікованого, а тема його стосунків з родиною Івана Франка неймовірно цікава, на чому наголошувала доповідачка.

«Вони були майже вповні контрасти один супроти одного, і ся сила контрасту лучила їх до купи», – так схарактеризував І. Франка й М. Павлика М. Мочульський. Іван Франко познайомився з Михайлом Павликом, який був родом з Косова, у 1875 р., коли Франко вступив на навчання до Львівського університету. Хоча цілий 1878 р. жили разом, у звертаннях завжди були на «Ви». Різниця характерів між ними була дуже помітною. Михайла Павлика та Івана Франка єднала не лише література (обидва публікували свої перші проби пера в журналі «Друг»), але й політика: під впливом М. Драгоманова вони заснували радикальну партію.

Анна Франко, дочка Івана Франка, згадувала у мемуарних нотатках про Михайла Павлика як частого гостя їхнього дому. Він, на її думку, виявився фальшивим другом для тата. Часто-густо, втершись у довірливі стосунки родини Франків, Павлик зловживав гостинністю, виносячи приватну інформацію назагал. Першою це зауважила Ольга Франко й намагалася Павлика відгородити від їхнього дому, однак Іван Франко завжди захищав свого приятеля.

Цінним джерелом для розкриття взаємин між товаришами є листування Івана Франка та Михайла Павлика. Франко твердив: «Хоч оба ми були хлопські сини, але наше виховання, розвій і склад думок були дуже неоднакові, не говорячи вже про велику різницю темпераментів і привичок.  То й не дивно, що приязнь наша була властиво зразу вічною суперечкою».

Яблуком розбрату між Павликом та Франком став насамперед вихід останнього з радикальної партії і заснування ним разом із М. Грушевським національно-демократичної партії.

У 1904 році Павлик готував святкування, присвячене 30-річчю своєї діяльності. Франка обурило, що на цьому ювілеї Павлик надто багато уваги приділяв своїм заслугам, а до інших, що не йшли його шляхом, ставився з погордою. У 1905 р. в «Літературно-науковому вістнику» Франко опублікував статтю «Михайло Павлик (Замість ювілейної сильветки). 1874 – 1904». Стаття була суб’єктивною і здивувала навіть прихильників автора. Не всі випади проти Павлика були виправданими, тому стосунки між колишніми друзями почали погіршуватися, але до розриву не дійшло.

У 1908 р., коли Франкове здоров’я похитнулося, Павлик всіляко намагався його підтримати. На участь смертельно хворого Франка випала сумна місія провести друга своєї молодості у вічність. Останнім акордом їхньої дружби стала прощальна поезія «На смерть М. Павлика д. 26 січня 1915 р.». В цій поезії він все ж високо оцінив заслуги свого товариша. А, за висловом Івана Денисюка, «Франко ніколи не роздавав незаслужених похвал навіть у некрологах».

 На основі виголошеної доповіді відбулося жваве обговорення, плідна дискусія.

Галина Сабат, Ганна Іваночко

Вам буде цікаво