Дрогобич – самобутнє місто, безпечне для проживання, навчання і бізнесу

Дрогобич – це затишне старовинне місто, друге за величиною на Львівщині, один із культурних центрів України. Початки Дрогобича губляться у сивині віків – людей приваблювали сюди соляні джерела. Колись Дрогобич був серед центрів солеваріння Європи, що принесло йому багатство та славу.

І сьогодні Дрогобицький солевиварювальний завод – єдине підприємство в Україні, яке після зупинки заводу «Артемсіль» у Соледарі, виготовляє сіль. Поруч з Дрогобицькою солеварнею знаходиться перлина давнього українського мистецтва – дерев’яна церква Святого Юрія, що входить до списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО.

Дрогобич є університетським містом: Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка протягом 85 років своєї діяльності підготував десятки тисяч фахівців для міста, регіону та країни. Це єдиний педагогічний виш Львівщини – 70% вчителів області є його випускниками.

З Дрогобичем пов’язана доля багатьох відомих людей. Місто є батьківщиною Юрія Котермака, вченого та освітянина доби Відродження, астронома, доктора медицини та філолософії, який у XV ст. був ректором найстарішого в Європі Болонського університету. Освітянські традиції ще із середини ХІХ століття продовжує факультет української та іноземної філології Дрогобицького педагогічного університету – у цьому корпусі діяла державна гімназія імені Франца Йосифа. Це направду перлина в Галичині серед подібних закладів освіти, адже саме тут навчалися і світоглядно формувалися Іван Франко, Василь Стефаник, Лесь Мартович та чимало інших відомих діячів, які уславили українську культуру.

Старовинний та автентичний Дрогобич оповитий атмосферою легенд. Сьогодні місто зачаровує своєю архітектурою, спокійною атмосферою та ароматом кави, що розливається вузенькими вуличками. Одна із найбільших хоральних синагог України розташована саме у Дрогобичі. Окремо варто відзначити локації, які пов’язані із життям та творчістю добре знаного польського письменника та художника єврейського походження Бруно Шульца.

Ще однією відчутною перевагою Дрогобича є те, що він знаходиться поруч з відомими бальнеологічними курортами – Трускавцем та Східницею. Вони приваблюють своїми неймовірними пейзажами, чистим повітрям та унікальними можливостями для відпочинку й оздоровлення. Тому у дрогобичан та гостей міста – є широкий вибір можливостей для активного відпочинку, відвідування чудових природніх локацій, де можна відновити сили, насолодитися красою Карпат і покращити своє здоров’я.

Дрогобич – порівняно невелике місто, що забезпечує його мешканцям і туристам високу мобільність, згуртованість, а також зручність у пересуванні й спілкуванні. Місто знаходиться за 86 км від обласного центру, це – галицька провінція, де оренда житла, комунальні послуги, навчання в університеті коштуватимуть дешевше, аніж у Львові. Місто дуже комфортне для пішої прогулянки – без особливих труднощів і втоми можна пройти всю центральну частину Дрогобича, яка поєднує в собі стародавню архітектуру і нові будівлі. Розміреність, спокій і комфорт – мабуть, такими є перші враження, які відкриваються при знайомстві з містом Котермака.

Дрогобич, як й інші міста заходу України, є безпечним для місцевих мешканців, туристів, студентів в умовах війни. Саме тому з початком повномасштабного вторгнення місто прийняло підприємців з північних, східних та південних регіонів. У Дрогобичі вже працює більше 10 релокованих підприємств легкої, машинобудівної і харчової промисловості, що сприяє його економічному розвитку.

В Україні, зважаючи на всі сьогоднішні ризики, мало знайдеться міст з такими перевагами: безпекою проживання, екологією, вартістю базового споживчого кошика, розвиненою інфраструктурою як університетський Дрогобич.

На четвертому році війні Дрогобич продовжує залишатися одним із центрів перебування внутрішньо переміщених осіб на Львівщині. Сьогодні тут свій другий дім знайшли майже 8 тисяч українців з місць, які окуповані росіянами або ж де дотепер тривають бойові дії.

Частина з них знайшла прихисток у гуртожитках Дрогобицького педагогічного університету, де облаштовано майже 800 місць для проживання ВПО. Викладачі й студенти докладали максимум зусиль, аби люди, яким нікуди повертатися, могли адаптуватися до нових реалій: організували психологічну допомогу, освітні заходи для дітей і дорослих, мовні курси, творчі майстер-класи, екскурсії, заняття з танців, вокалу та фітнесу. Університет не просто надав дах над головою людям, які потерпіли від збройної агресії росії, а створив спільноту підтримки.