На факультеті української та іноземної філології університету 19 березня відбувся літературно-мистецький вечір «Є поети для епох», присвячений видатній сучасниці, українській письменниці Ліні Костенко.
Розпочався захід зі вступного слова доцентки кафедри української мови Уляни Галів, яка прочитала авторський вірш-присвяту шановній ювілярці та окреслила значущість внеску мисткині в національну культуру.
А потім присутні поринули у світ поетичного слова, яке линуло з уст студенток Юлії Кирч, Марії Кузенко, Марії Мурдзи, Софії Тінишин, Аліни Курик, Світлани Добоні. «Я виросла у Київській Венеції», «Слайди», «Стоїть у ружах золота колиска», «Мій перший вірш написаний в окопі», «Між іншим», «Умирають майстри…», «Біль єдиної зброї», «Мій милий мандрівнику гордий»… Ці та інші шедеври звучали так проникливо і щиро, торкали найпотаємніші струни кожного небайдужого серця.
Яскраві враження дитинства поетки відтворила наймолодша учасниця вечора – учениця 2-го класу Дрогобицького ліцею №1 Христинка Ільницька, яка прочитала вірш «Стоять жоржини мокрі-мокрі».
Про дитинство, «вбите на війні», життя та творчість Ліни Костенко в умовах нинішньої війни, пророчі слова авторки, адресовані теперішньому і прийдешнім поколінням, говорила доцентка кафедри української мови Марія Стецик.
А тоді промовляла сама Ліна Костенко (цю роль блискуче зіграла студентка Олеся Микитин). У своєму інтерв’ю (журналістка – студентка Анна Яремко) поетка розповіла про феномен шістдесятництва, про своє сприйняття поезії та культури, про вічні теми мови та екології, про заборонену творчість…
Щиро і натхненно в контексті цього діалогу звучав уривок з історичного роману у віршах «Маруся Чурай», який прочитала професорка кафедри української мови Віра Котович.
Про любов, яка «чолом сягала неба», промовляли не тільки поетичні рядки, а й пісні на слова Ліни Костенко у виконанні Олесі Микитин та Марії Мурдзи, а також вірші під ніжний супровід скрипки Софії Тінишин.
Організаторка заходу доцентка Уляна Галів висловила подяку учасникам літературно-мистецького вечора та всім присутнім, тим, для кого не байдуже поетичне слово Ліни Костенко, хто торкнувся тієї високої душі, яка «належить людству і епохам», почув особливий, небуденний голос «над берегами вічної ріки».
