25 вересня Мирону Івановичу Борецькому (1941 – 2007), відомому українському класичному філологу, довголітньому завідувачу кафедри світової літератури, виповнився б 81 рік. Подарунком ученому на його День народження став вихід у видавництві «Апріорі» поеми Гомера «Одіссея» у перекладі Петра Ніщинського (псевдонім Петро Байда) в упорядкуванні доцента Василя Зварича. Видання продовжило серію «Бібліотека античної літератури», яку заснував Мирон Борецький. Поза всяким сумнівом, порадує колег та учнів ученого, наукову спільноту й бібліографічний покажчик його праць, щойно підготовлений у видавництві «Пóсвіт» В. Зваричем та І. Розлуцьким.
У життєвій діяльності Мирона Борецького можна виокремити кілька напрямів. Перший напрям – викладацька і науково-методична робота. 1964 року, здобувши диплом класичного філолога у Львівському університеті, молодий фахівець почав працювати в Черкаському педагогічному інституті викладачем античної літератури (викладанню цього курсу він віддав 40 років) й латинської мови, а 1983 р. переїжджає до Дрогобича, де стає доцентом кафедри російської і зарубіжної літератури (нині зарубіжної літератури та полоністики) педагогічного інституту (згодом університету). Для Франкового вузу це було без перебільшення фактом зростання науково-викладацького потенціалу. Його лекції вражали ерудицією, науковою насиченістю, незбагненною енергетикою. Їх неможливо забути, як і неповторні афоризми лектора. Важка недуга, яка стала переслідувати вченого, не дозволила йому продовжувати далі викладати і у 2003 р. він змушений був вийти на пенсію. Усі, хто знав Мирона Івановича, небезпідставно стверджують, що майже всіх своїх знайомих він «підпускав» до себе не надто близько, проте це не стосувалося тих, кого він виділив у студентській авдиторії і вивів на шлях науки. В. Поліщук, В. Пахаренко, О. Киченко, М. Калько, Г. Сабат, В. Зварич, Л. Борецький, І. Матковський, І. Розлуцький – усі вони учні Мирона Борецького, які в неофіційних ситуаціях у помешканні Вчителя розкривали м’які риси його характеру, що вказували на глибину його людяності, на його тонку, чуйну натуру. І міф, що його постать була немовби витесана з грубого каменю, втрачав силу.
Мирон Іванович один із тих, хто в перші роки незалежності України розробляв предмет «Зарубіжна література». На момент введення його до шкільного розкладу не було жодних напрацювань. М. Борецький укладає програми, створює підручники, хрестоматії, зокрема для шкіл України з різними мовами навчання: польською, румунською, угорською. Прагнучи надати методичну допомогу вчителям, він опублікував у журналі «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України» статтю «Коли бракує методологічного фундаменту. Дещо про критерії відбору художніх текстів до програм» (1996. № 5). Важливим кроком у цьому напрямку стала укладена науковцем хрестоматія «Антична література» (Львів. Світ. 1998). Мирон Борецький є автором та співавтором десяти підручників для шкіл. Варто згадати, що підручник «Зарубіжна література ХХ століття» (Львів. Світ. 2000) для 11 класу середніх загальноосвітніх шкіл, ліцеїв і гімназій за редакцією М. І. Борецького вийшов унікальним для України тиражем – 120 тисяч примірників. Авторитет фахівця з історії світової літератури підтверджений його участю в редколегії журналів «Всесвітня література в середніх навчальних закладах України» і «Тема. На допомогу вчителю зарубіжної літератури». Довгий час він був членом науково-методичної комісії із зарубіжної літератури Міністерства науки і освіти. Про повагу до вченого свідчить і обрання його віце-президентом Української асоціації викладачів зарубіжної літератури. Отже, науково-методична діяльність Мирона Борецького відповідала найпекучішим потребам української освіти, вчений наблизив ті глибинні процеси національно-культурного відродження, які розгорнулися на зорі нашої Незалежності.
Другий напрям – науково-організаторський. З 1993 до 1999 року М. Борецький – завідувач кафедри світової літератури Дрогобицького педагогічного інституту імені Івана Франка. За період завідування кафедрою він сформував творчий колектив кваліфікованих педагогів з високим науковим потенціалом. Завдяки йому активізувалася наукова робота, відкрито аспірантуру зі спеціальності «Теорія літератури». Першими його аспірантами стали Галина Сабат і Василь Зварич. Якщо окреслити портрет Борецького як наукового керівника, то передусім треба сказати, що він ставив перед молодими вченими високу літературознавчу планку з шорсткою дисципліною й високою культурою аналітичного мислення, і це було цілком виправдано. Мирон Іванович був чудовим стилістом і своїми навиками із задоволенням ділився зі своїми учнями. Він ніколи не відмовляв, коли потрібно було відредагувати статтю, розділ дисертації чи монографії. Учитель завжди щиро радів успіхам молодших колег, свідченням чого стала його стаття «Я пишаюся своїми учнями – талановитими молодими науковцями» у газеті «Галицька зоря» (2002. № 97).
Фундаментальним проєктом вченого стала, заснована ним в дрогобицькому видавництві «Коло», видавнича серія «Бібліотека античної літератури», яка стала помітним явищем в українському культурному житті. Довкола неї він згуртував колектив філологів-класиків. До редакційної колегії, яку очолив Мирон Іванович, увійшли такі відомі вчені й письменники, як Андрій Содомора, Ярема Кравець, Віталій Маслюк, Юрій Цимбалюк, Володимир Литвинов, Тарас Лучук, Марія Кашуба та ін., найдіяльнішим був Василь Зварич, який взяв на себе велику частину обов’язків і виконував функції секретаря. Перше видання під назвою «Античний роман» вийшло у 2004 р. з передмовою М. Борецького «Пізній грецький роман: «Дафніс і Хлоя» Лонга та «Херей і Калліроя» Харітона», друге – «Римська драма» (до книги ввійшли в перекладі Юрія Мушака комедії Плавта «Близнюки», Теренція «Форміон» і трагедія Сенеки «Федра») – того ж року. Наступний том «Античні поетики» (поетики Арістотеля, Псевдо-Лонгіна, Горація), який готував Мирон Іванович, але вже ним не втішався, побачив світ у київському видавництві «Грамота» в рік смерті упорядника, завдячуючи В. Зваричу. Після відходу вченого він опікувався книжковою серією, доклав титанічних зусиль, щоб вона продовжила існування, таким чином, продовжив борозну, започатковану Мироном Борецьким.
Третій напрям – перекладацький. Вільно володіючи польською, англійською, німецькою, досконало знаючи латинську й грецьку мови, Мирон Іванович суттєво збагатив українську перекладну літературу. Освоювати рідною мовою твори греко-римської давнини М. Борецький розпочав ще в студентські роки, відвідуючи науковий гурток, яким керував М. Й. Білик. Перші його переклади з латинської мови творів Катулла були надруковані у 36 випуску наукового збірника «Іноземна філологія» (Львів. 1974). Наступного року він публікує у львівських журналах переклади творів Горація, Проперція. Маючи за плечима значний досвід наукової діяльності, будучи глибоким знавцем античної байки, він перекладає твори Авіана, Федра, які увійшли до хрестоматій «Антична література». Варто згадати й окреме видання «Валерій Бабрій. Байки в перекладах Мирона Борецького» (Дрогобич. 1992), до якого написав передмову «Валерій Бабрій і художній світ його байок». Завдяки Мирону Івановичу українському читачеві вперше стали доступними пісні ваґантів у доволі повному обсязі (50 перекладів). На жаль, книга «Поезія ваґантів» з ґрунтовною передмовою та коментарями перекладача побачила світ вже після його смерті у львівському видавництві «Світ». На переклад, як видатну подію в культурному житті України, відгукнувся письменник, львівський професор Андрій Содомора, з яким приятелював Мирон Іванович і разом здійснили кілька видавничих проєктів, статею «Пісні ваґантів у перекладах Мирона Борецького». Аналізуючи цю книгу, він відзначив високу якість перекладів, наголошуючи, що вони здійснені з великою любов’ю, для них характерна філологічна точність щодо відтворення найрізноманітніших реалій, якими рясніє античний першотвір: «Тут щасливо поєдналися любов перекладача до українського фольклору з увагою (й повагою) до першотвору, глибоким знанням не тільки реалій, а й історії виникнення пісенної творчості ваґантів та впливу цієї поезії на українську пісню». Перекладач збагатив нашу літературу віршами Й.-В. Ґете, А. Міцкевича, Ю. Лободовського, Ч. Мілоша.
Четвертий напрям – науково-дослідницький. Постать Мирона Івановича Борецького як літературознавця викристалізувалася в надрах Львівської наукової школи. Спочатку, як студент відділу класичної філології Львівського державного університету імені Івана Франка (1959 – 1964), одного з чотирьох центрів антики в колишньому Радянському Союзі, він зазнає впливу Михайла Йосиповича Білика, Йосипа Устимовича Кобіва, Юрія Федоровича Мушака, світової слави грециста Соломона Яковича Лур’є, згодом як аспірант сектору античної літератури Московського інституту світової літератури (1975 – 1979) – академіка Михаїла Леоновича Гаспарова, одного з авторитетів світової класичної філології. Успішний захист дисертації на тему «Творчість байкаря Авіана» відбувся у Тбіліському державному університеті в 1979 р. Після захисту у полі зору вченого байки вже не тільки Авіна, а й Федра, Бабрія. Серію цінних статей з теорії байки, які виходили впродовж 1978 – 1986 рр., розпочала стаття «Досвід аналізу деяких сторін соціально-психологічної атмосфери античної літературної байки (Федр, Бабрій, Авіан)». У творчому доробку М. Борецького є чимало статей, присвячених зарубіжним письменникам ХХ століття – Джеймсу Джойсу, Дж. Оруеллу, Ф. Кафці, Юліану Тувіму, Райнер-Марії Рільке. Творча спадщина українських письменників – Івана Франка, Миколи Зерова, Євгена Маланюка, Юрія Клена, Василя Стуса, Ліни Костенко – також привертала його дослідницьку увагу. Праці Мирона Борецького відзначаються науковою новизною, коректністю, надзвичайною скрупульозністю, логічністю викладу. І все ж особливою заслугою Мирона Борецького є «Лексикон античної словесності» (співупорядник – В. Зварич), до якого написав понад 200 статей. Редагування книги Вчитель завершив (чи не Божий знак!) у передсмертні дні земного життя. Це видання, яке здійснювалося вже без його участі, принесло найбільшу славу вченому.
25 вересня 2019 р. краяни гідно вшанували пам’ять Мирона Борецького. З ініціативи його учня Ігоря Розлуцького, встановлено меморіальну дошку на будинку, в якому жив видатний земляк. У відкритті пам’ятного знаку взяли участь колеги вченого, учні, родичі, представники громадськості міста. Серед виступаючих були учні з Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, відомий фольклорист, професор Олександр Киченко, знаний шевченкознавець, поет, професор Василь Пахаренко, учні з Дрогобицького університету – Ігор Розлуцький, який модерував захід, професорка Галина Сабат, доцент Василь Зварич, президент української асоціації викладачів зарубіжної літератури, професор Київського університету імені Бориса Грінченка Юрій Ковбасенко, колеги вченого – професори Юрій Кишакевич, світлої пам’яті Михайло Шалата, доцент Костянтин Іваночко. Вони відзначили великий внесок Мирона Борецького в українську освіту, культуру й науку, згадали цікаві подробиці з його життя та діяльності. Відкриття меморіальної дошки Мирону Борецькому стало знаковою подією, гідним прикладом для громадськості інших регіонів щодо пошанування видатних осіб свого краю.
Мирон Борецький працював до кінця своїх днів. Його життя – це приклад самовідданого служіння науці, взірець професіоналізму. Нам, його учням, повсякчас не вистачає його мудрих порад, але пам’ять про цю непересічну, яскраву особистість назавжди залишилася в наших серцях, як і його праці в українському культурному просторі.
Галина САБАТ,
завідувачка кафедри зарубіжної літератури та полоністики