Григорій Петрович Васянович завжди є почесним гостем факультету початкової та мистецької освіти Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, зокрема професор неодноразово був головою Державної екзаменаційної комісії, активним учасником Міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференцій, а декілька років назад професорсько-викладацький склад та студентська молодь мали можливість насолоджуватися його науковою та поетичною скарбницею у ході проведеного на факультеті заходу, що проходив під назвою «Творчий вечір з професором Григорієм Васяновичем».
Науковий ужинок Григорія Петровича, а саме: «Педагогіка», «Педагогіка вищої школи», «Педагогічна етика», «Педагогічний пантеон», «Ноологія особистості», поповнили бібліотечну скарбницю факультету. Найновішим виданням став посібник «Педагогічна естетика», в якому відображені зміст, форми, методи, методичні прийоми та засоби естетичного виховання добре прислужаться викладачам кафедри педагогіки та методики початкової освіти та студентам, які здобувають спеціальність «Початкова освіта», оскільки згідно з навчальним планом кафедрою забезпечуються такі дисципліни, як «Актуальні проблеми початкової освіти», «Дидактика початкової освіти», «Теорія виховання учнів початкової школи», «Школознавство» тощо.
Сторінки наукової праці збагачують читача інтелектуально, духовно та естетично. Текстовий та ілюстративний матеріал, урізноманітнений поданим категоріально-поняттєвий тезаурусом, зокрема «естетичний ідеал особистості педагога», «естетична діяльність педагога», «естетичний смак педагога», «естетична насолода педагога» та підсилений цитатами й цікавими фактами із життя педагогів минулого та сьогодення, допоможуть здобувачам першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівнів вищої освіти у майбутньому ефективно здійснювати освітній процес у Новій українській початковій школі. Зокрема, «Знання – це те, що у воді не тоне, і у вогні не горить» (М.Шашкевич), «Дитина – це святе, яке поки що є з нами» (Я.Корчак), «Діти – найтендітніші, найніжніші квіти в безмежно різноманітному квітнику людства» (В. Сухомлинський) та ін.
Зміст посібника надзвичайно цікавий і легкий у сприйманні, оскільки науковий текст часто інтегрується із поетичними рядками автора:
«Учителю! Наповнюєш собою
Думки дітей, цнотливі їх чуття.
Любов’ю чистою, святою
Наповнюєш їх цвіт життя».
…«Покликаний, учитель, не лиши!
Життя дітей зроби щасливим раєм.
Це ж ти їх розуму і почуттів рушій,
Нехай твоя душа горить, – не «вигорає».
… «Вкажи дитині свою дорогу,
Зроси любов’ю її уста.
Вона повірить тобі і Богу,
Відкриє досвід і світ Христа».
Сьогодні, у час творення Нової української школи, формувати загальні та фахові компетентності в естетично освітньому середовищі допоможуть студентам вміщені в посібнику настанови як дороговказ у майбутню професійну діяльність. Наприклад, акцентовано на тому, що педагогічна діяльність має бути «найбільш шляхетною, прекрасною і необхідною діяльністю на Землі, до якої кличе Бог лише вибраних, найкращих», бо саме Він «через учителя просвітлює, перетворює, переконує вихованців у необхідності творити красу, блага, шукати істину». Тому «найзаповітнішою мрією справжнього педагога» має стати бажання «виховати гуманну, культурну, високо достойну особистість, якій притаманні найкращі риси громадянина, патріота Батьківщини», «формувати духовно багате, зріле молоде покоління задля поступального розвитку українського суспільства».
З цією метою учитель має стати «володарем дитячих душ, вихователем, наставником», має дітям «відкривати очі, щоб вони побачили, сприймали цими очима і серцем світло знань», пам’ятаючи, що саме вони є тими «живими барометрами», які відчувають «фальш в словах і діях педагога». Учитель повинен «з чистою, щирою душею вести їх за собою до вершин духовних цінностей», допомагати їм «пізнавати духовну впорядкованість світу, його гармонію й красу», наповнюючи їхню «душу радістю пізнання, красою людських почуттів, смислом Божого Одкровення», та своєю щоденною сумлінною працею, прикладом «формувати в них оптимістичне сприйняття світу, бажання приносити в нього лише позитивне, радісне, добре».
Втілюючи ідеї «педагогіки партнерства», сучасний учитель має створювати «довірливу атмосферу як джерело любові, радощів», що «тісно пов’язане з такими поняттями, як розуміння, безпека, близькість, надійність». Початкова школа має стати тим «місцем співтворчості», в якій «виховується краса і святість людських почуттів», у якій немає місця конфліктам, у якій вчитель постійно удосконалює і збагачує свій мовленнєвий потенціал, а, ставши керівником освітнього закладу, прагне бути «справжнім диригентом естетичних відносин між усіма членами педагогічного колективу», пам’ятаючи, що лише вміле «керівництво є шляхом до успіху інших».
Студентській молоді може також добре прислужитися й ціла низка настанов, подана автором в останньому розділі посібника, присвяченому співпраці школи, сім’ї та церкви: «сім’я в Україні має бути прототипом малої домашньої родинної церкви так само суттєвої, як парафія, як єпархія, як народ», а «батьки мають бути посередниками між дітьми і Богом», постійно «навчаючи їх у повсякденному християнському житті уникати гріха, творити добро й красу», бо, як стверджує народна мудрість, «якщо з дітьми не говорити про Бога, то всю решту життя прийдеться говорити з Богом про дітей».