Священник Олег Кекош уже 22 роки є капеланом Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка. Ми попросили отця розповісти про унікальний досвід заснування у 2000-х першого в Україні академічного душпастирства, який отримав підтримку Блаженнішого Любомира Гузара, і став основою для служіння священників в інших закладах освіти.
-Отче Олеже, як народилася ідея академічного душ пастирства у Франковому виші, і як удалося напрацювати законодавче підґрунття для її впровадження?
-Передумовою для створення моделі академічного капеланства у 2000-х роках став досвід співпраці ректора Дрогобицького педагогічного університету Валерія Григоровича Скотного і проректора Юрія Львовича Кішакевича з університетами Європи, зокрема Польщі. Вони спілкувалися з керівниками вишів, брали участь урізних подіях, конфекціях і бачили, що на усіх заходах є присутні священники, капелани, єпископи. Чимало ректорів та викладачів університетів за кордоном також є духовними особами – для Європи це звичні речі.
Валерій Григорович бачив позитивний вплив такої співпраці з Церквою на освітньо-виховний процес. У той період представники університетської спільноти плідно спілкувалися з єпископом Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Юліаном Вороновським, з отцями Василем Поточняком, Мирославом Соболтою. Ця атмосфера довіри й поваги дала поштовх для напрацювання моделі академічного душпастирства.
Професор Юрій Львович Кишакевич став співавтором документу під назвою «Програма національно-громадянського виховання громадянської молоді», у якому, зокрема, є й положення про студентське капеланство у закладах вищої освіти. Загальне положення базується на Конституції України, на ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації», Концепцію гуманітарної освіти, на праві гуманності, справедливості демократичного суспільства. В організаційних положеннях Юрій Львович разом з командою визначили вимоги до кандидата на обов’язки студентського капелана та обов’язки двох сторін – університету та Єпархії.
Положення було схвалене радою ректорів закладів вищої освіти Львівщини і затверджене Львівською адміністрацією у серпні 2000 року. Через два роки Дрогобицький педагогічний університет уклав договір про співпрацю з Єпархією, який покликається на цей документ. Хочу зазначити, що цей договір діє і сьогодні при співпраці владики Ярослава Приріза та ректорки університету п. Валентини Бодак. Також попередньо академічне душпастирство в університеті підтримувала й розвивала ректорка п. Надія Скотна.
– Таким чином Дрогобицький педагогічний університет став першим в Україні серед вищих державних закладів освіти, у якому було впроваджене академічне капеланство. Чи складно було починати своє служіння і з якими труднощами Ви стикнулися?
– У вересні 2002 року я вже повноцінно приступив до роботи: саме завершив навчання в Любліні в Католицькому університеті (KUL, Польща), також мав досвід студентського капеланства у Польщі й Італії в різних закладах освіти. Однак пристосувати його до українських реалій було непросто.
Початки були складними – потрібно було докладати багато зусиль, щоб здобути довіру та авторитет. Були також певні зауваження з Києва з міністерства освіти до керівництва Дрогобицького університету щодо цієї співпраці з Церквою. Але ректор Валерій Григорович Скотний і проректор Юрій Львович Кишакевич відстояли свою позицію.
Протягом перших років ми випрацьовували модель діяльності капелана в університетській спільноті. З проректором Юрієм Кишакевичем формували план на навчальний рік: на кожен місяць усі факультети університету мали заходи з участю капелана, факультативи, фестивалі, прощі, реколекції, форуми, співпрацю з Дрогобицькою духовною семінарією. Це дуже насичений графік діяльності, який складаємо щороку.
Ми створили «Клуб молодої сім’ї» в гуртожитку для зустрічей вже подружніх пар студентів. А влітку популярними є табори «Сарепти», коли протягом тижня мешкаємо в школі в гірській місцевості, маємо спільну молитву, навчання в групах, духовний супровід, працю на природі, дозвілля, спорт, похід в гори. Поєднуємо відпочинок з молитвою, з наукою про Бога і християнські моральні цінності, про життєві проблеми і їх вирішення.
Поступово ми побачили, як оживає молодіжне середовище. Також викладачі відзначили позитивний вплив на виховний процес і самі почали брати активну участь у наших спільних заходах, що ще більше об’єднувало колектив університету.
Пізніше нашим досвідом зацікавилися заклади освіти Львова, Тернополя, Івано-Франківська. Теперішній владика Йосиф Мілян приїжджав з семінаристами й викладачами до нас, а опісля і ми мали виїзні презентації моделі співпраці Церкви та закладу вищої освіти. Через деякий час в університетах цих міст також почали діяльність студентські капелани.
На відзначенні 10-річчя капеланства у 2012 році в Дрогобицькому університеті був присутній Блаженніший Любомир Гузар, який своїм словом та авторитетом підтвердив потребу та ефективність академічного душпастирства. Блаженніший запросив нас до столиці, де ми з Юрієм Львовичем Кишакевичем презентували наш досвід в університеті ім. Тараса Шевченка перед зібранням ректорів вишів Київщини. За короткий час університети Києва прийняли священиків-капеланів для вдосконалення ефективності освітньо-виховного процесу.
-Які теми передусім захоплюють студентів, чого вони найбільше потребують?
-Теми – різні. Найчастіше це відносини: батьки і діти, друзі, вірність, стосунки, подружні обов’язки, допомога узалежненим людям. Дівчата хлопці турбуються про друзів, знайомих, хочуть їм допомогти у складних ситуаціях. Тобто найчастіше це питання морального типу, хоча є і зацікавлення історією, церковними святами, молитвами, більш глибшим духовним життям.
-Якою має бути Церква, щоб привабити молодь? І чи відповідає вона на цей запит?
–Блаженніший Святослав Шевчук дуже влучно говорить про «Живу Церкву» як місце зустрічі з живим Христом. Церква покликана живою вірою християн свідчити Бога, бути присутньою в різних середовищах людського життя, починаючи від садочка й школи до університету, у лікарнях, у війську й інших осередках. Церква має бути відкритою до діалогу, до співпраці, використовувати всі засоби, через які ми можемо промовити Боже слово. Час і події також ставлять нові виклики, які заохочують нас пристосуватися до сучасної молоді, не втративши своєї ідентичності, одночасно зберігаючи чисту віру та вірність Христовій Церкві.
-Сьогодні не вщухають дискусії стосовно проведення уроків з основ християнської етики в школах. Яким є Ваше бачення?
-Дивно, що стоїть таке питання: потрібні чи ні такі уроки? Наша держава є християнською, ми знаємо, що всі надбання у сфері освіти, знань, культури походять з християнських цінностей і розвитку Церкви в історії нашого народу. Тому для мене це дивне запитання, яке сьогодні постає у суспільстві. Ворожі сили теж працюють над тим, щоб у такий спосіб знищити нашу свідомість, ідентичність, щоб пропагувати інші цінності, які не є християнськими, а за ними ховається все інше зло.
На жаль, і у Галичині, яку ми вважаємо більш релігійною й християнською, не завжди батьки обирають уроки з основ християнської етики, віддаючи перевагу, скажімо, вивченню іноземної мови чи математики. На їхню думку, світська освіта більш потрібна дітям для майбутнього, для кар’єри. А християнські цінності – менш важливі. Хоча ми переконані, якщо дитина є духовно вихована, то вона буде всюди і завжди порядною: хорошим сином чи донькою, порядним учнем, студентом, громадянином, батьком, матір’ю. А без християнського виховання, без Бога в серці, навіть освічена розумна людина може стати «злим генієм», використовуючи свої знання зі шкодою для інших, щоб сповнити свої меркантильні інтереси чи амбіції.
–Як вдається налагодити діалог зі студентами, які не мали релігійного виховання в родинах і які послуговуються стереотипами, що християнство – суперечить науці, обмежує свободу, і через це у ньому некомфортно?
–Це є цілком нормальним, що люди через незнання, чи з якогось іншого прикрого досвіду мають свої упередження, інколи й віковий період поглиблює ці кризові переживання і пошуки. Але ми дуже прихильно відносимося до всіх категорій студентів, запрошуємо на зустрічі, створюємо атмосферу поваги і довіри, не нав’язуючи свої переконання. Беручи участь у наших заходах, молодь часто сама робить правильні висновки, пізнає правду і стає свідком Божої любові, а попередні стереотипи чи незнання розвіюються.
-Що змінилося у Вашому служінні, отче, з початку повномасштабної агресії рф проти України? Чи є нові виклики, які потребують інших підходів?
– Досвід війни – важкий і прикрий, але з Божою поміччю даємо раду. З перших днів російської агресії гуртожитки Дрогобицького педуніверситету стали прихистком для переселенців. Пригадую, коли був великий наплив людей, наші викладачі і студенти терміново збирали речі необхідні речі: матраци, продукти, теплий одяг, засоби гігієни тощо. Згодом вже підключилися доброчинці з-за кордону, які є партнерами університету, громадські організації. Завдяки їхній допомозі у гуртожитку зроблено ремонти для проживання внутрішньо переселених осіб. Ректорка Валентина Бодак подбала про умови дозвілля – актовий зал, ігрові кімнати для дітей і багато інших соціальних осередків. Спільно з нашими студентами й семінаристами ми щотижня в гуртожитку проводимо зустрічі з дітьми і дорослими. Допомагаємо адаптуватися до нинішніх умов.
За час повномасштабної війни ми надали прихисток в університетському гуртожитку понад 2000 особам, приймаємо ще нових, які зараз приїжджають з окупованих територій. На сьогодні залишилося близько 360 людей, які не мають куди повертатися, їхні домівки – під окупацією, або знищені. Вони вже – практично дрогобичани: знайшли роботу, діти – навчаються, старші піклуються про свої помешкання.
Також наша Єпархія стараннями Владики Ярослава Приріза та за сприяння ректорки п. Валентини Бодак проводить оздоровчі тренінги для біженців, ВПО, на яких духівники та психологи допомагають людям вийти зі стану страху, депресії та пристосуватися до реальних умов.
–Чи ділитесь своїм досвідом, отче, з капеланами, які є в інших закладах освіти?
– Нам періодично організовує зустрічіу Львові патріарша комісія у справах молоді. Тому ми знаємося між собою, спілкуємося. У кожного є свій досвід і неповторні середовища. Не кожна модель нам підійде, і не всім підходить наша модель. Є різниця між людьми, потребами, ментальністю.
Я викладаю в Дрогобицькій духовній семінарії педагогіку і катехитику. У межах цього предмету брати-семінаристи разом зі мною беруть участь у зустрічах в гуртожитку та інших заходах. І коли хтось з братів відчуває, що це його сфера, де він може себе реалізувати, то він проходить після семінарії відповідну практику, і його можуть затвердити студентським капеланом. У Дрогобичі, окрім університету, розпочали діяльність молоді капелани ще у п’яти закладах освіти: коледжі нафти і газу, музичному коледжі ім. В. Барвінського, механіко-технологічному коледжі, професійному училищі №19, обласному науковому ліцеї. Ці капелани є моїми учнями і випускниками духовної семінарії.
На сьогодні нам потрібні нові молоді кадри для того, щоб охопити ще більше закладів освіти і регулярніше проводити заплановані заходи.
-Добре завершення нашої розмови, отче, адже плани на майбутнє спонукають до розвитку, пошуку нових підходів. Дякую за спілкування!
Ольга КУЦ, «Жива Вода», травень 2024 року, №5 (451)
