У Дрогобичі 19-20 листопада відбудеться міжнародний науково-мистецький проєкт «Друга Осінь» з нагоди 82-их роковин загибелі Бруно Шульца. Події в Дрогобичі, присвячені цьому польському письменнику й художнику єврейського походження, завжди привертають велику увагу й отримують потужний розголос за межами міста й України.
Організаторами проєкту є Полоністичний науково-інформаційний центр ім. Ігоря Менька Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка, Краківський університет Комісії національної освіти, Товариство Фестиваль Бруно Шульца (Люблін), Благодійний Фонд «Музей та Фестиваль Бруно Шульца» (Дрогобич).
Цьогорічна вже 23-я «Друга Осінь» розпочнеться , як зазвичай, екуменічною зустріччю на місці загибелі Шульца. В інтенції видатного дрогобичанина й усіх, хто був пов’язаний з цією місією, а нині також в інтенції усіх загиблих від рук рашистів, моляться представники усіх конфесій – молитва за Шульца та загиблих і померлих звучатиме в юдейській, римо-католицькій, греко-католицькій та українській православній традиціях. Також «Друга Осінь» буде насичена низкою цікавих подій: презентаціями книжок, поетично-музичними проектами, літературознавчою конференцією.
Напередодні «Другої Осені» ми поспілкувалися з учасниками події і попросили відповісти на питання: як вони відчувають, розуміють феномен Бруно Шульца; як можуть описати суть і значення циклічного проєкту «Друга Осінь» та його ініціальної події – екуменічної зустрічі та спільної молитви на місці загибелі письменника; як би коротко прокоментували послання своєї цьогорічної участі у проєкті.
Ґжеґож Ґауден, журналіст, дієвець польської „Солідарності”,, у 2004–2006 роках – головний редактор ґазети „Річ Посполита”, у 2008–2016 – директор Польського Інституту Книги; ініціював та підтримав видання українського перекладу літературних творів Шульца, здійсненого Юрієм Андруховичем:
1. Намагаюся зрозуміти феномен Шульца. Для мене це різні феномени. Перший – це його видатна творчість, його життя у Дрогобичі. Другий – це трагічна доля великого письменника, якого німець застрелив на вулиці за те, що він єврей. І ще один феномен – це поціновувачі прози Шульца, його визнавці. Це універсальна релігія, а Дрогобич – її Єрусалим.
2. Листопадова «Друга Осінь» стала щорічним ритуалом для поціновувачів Шульца. Конче потребую бути тоді у Дрогобичі. Тішитися зустріччю зі стількома близькими людьми, з якими мене об’єднує любов до Шульца й об’єднують ті самі цінності. А екуменічна молитва на місці вбивства Шульца є публічним маніфестом цих цінностей. У ці миті я завжди глибоко зворушений.
3. Бути для Шульца, бути у Дрогобичі, бути в Україні та з Україною. У цей такий страшний для України час.
Павел Прухняк, професор гуманітарних наук, літературознавець, антрополог літератури, літературний критик, працює в Університеті Комісії Національної Освіти у Кракові, керує Лабораторією антропології слова при Осередкові „Брама Ґродська – Театр NN” (Люблін), редактор щоквартальника „Контексти. Польське народне мистецтво” (Інститут мистецтва Польської академії наук), член президії Польського ПЕН-клубу та Ради Фонду ім. Збіґнєва Герберта, співорганізатор ШульцФесту та Другої Осені у Дрогобичі:
1. Бруно Шульц показав, що живемо уявою, що уява дозволяє глибше дихати, дає нам силу й свободу, вчить мужності. А ще показав, що Дрогобич – це континент уяви, що на ньому б’є джерело уяви, з якого можна пити. Так було за життя Шульца. І так є зараз.
2. Пам’ять про загиблих є мірилом нашої людяності. Але під час Другої Осені зустрінемося на місці загибелі Шульца також для того, аби нагадати, що життя сильніше за смерть, що життя триває наперекір смерті й знищенню. Спільна молитва нагадує про це, бо в молитві за померлих є інтуїція, що смерть не є закінченням всього, що її можна подолати. Однією з форм такої перемоги життя над смертю є мистецтво. У творчості Шульца життя теж постійно триває й перемагає смерть. І про це нагадує Друга Осінь.
3. Приїжджаю на Другу Осінь, тому що Дрогобич є джерелом уяви. І місцем, де живуть вільні, відважні люди. З джерела завжди варто пити. І варто пливти до джерела. Пливти проти течії, а не за течією. У цьому теж полягає свобода й відвага.
Юрко Прохасько, літературознавець, есеїст, перекладач, публіцист, психоаналітик, науковий співробітник Інституту Івана Франка НАН України, член Українського ПЕН, Член-кореспондент Саксонської академії мистецтв, співзасновник та викладач Львівського психоаналітичного інституту:
1. Найтонший, палахкотливий серед вогких сутінків доби, висублімований до прозорої етеричності вогник від новочасного рафінування органічних покладів нафтової ропи з підземельних надр нашого краю.
2. Уособлення розривів колового часу при зустрічі з історичним, повторюваності мітичного і наполегливості критичного.
3. Присутність посутня.
Григорій Семенчук, поет, музикант, культурний дієвець, автор та засновник різних музично-поетичних проєктів:
1. Для мене феномен Шульца – це передусім містерія: його тексти, життя й те, що, зрештою, стало його спадком, завжди перебуває під певним ореолом магічності реального й реальності у магічному.
2. Це важливий акт засвідчення належної честі митцеві, спадщина якого належить різним країнам і культурам й світові загалом.
3. Я завжди з великим трепетом ставлюся до запрошення до Дрогобича, це місто для мене дорівнює імені Бруно Шульца, тому щиро тішуся, що буде нагода побачитися з усіма, хто належить до цього теплого й надзвичайно інтелектуального середовища.
Андрій Павлишин, історик, культуролог, журналіст, публіцист, громадський дієвець, дослідник польсько-українських стосунків, перекладач польської інтелектуальної літератури українською мовою:
1. Бруно Шульц є глокальним феноменом, себто він сформувався під впливом всесвітніх тенденцій у мистецтві та філософії свого часу, проте на суто галицькому ґрунті. Митець жив у катастрофічні часи світових воєн, варварського насильства, біженства мільйонних мас, зумовленого усім цим економічного краху, і йому судилося опинитися в стані жертв, а не бенефіціарів лиходійства. І тому Шульц поринув у рятівний світ міфу, фантазії, фантасмагорії, створивши для втечі від реальності унікальний стиль „магічного реалізму”, насичений реаліями повсякденного життя Дрогобича, який він перетворив на символічне європейське місто першої половини ХХ століття.
2. Кадіш за Шульцом, поєднаний із багатоголосою християнською молитвою – це щорічна нагода нагадати дрогобичанам і мешканцям України загалом про катастрофи ХХ століття. Війна за незалежність проти фашистської Росії болісно актуалізувала проблему цивільних жертв геноциду та загиблих від рук оскаженілих ксенофобів письменників, продовживши ряд, у якому перебуває Шульц, іменами Володимира Вакуленка та Вікторії Амеліної, інших численних творців. Символічним є сусідство в Дрогобичі – у парку розташований військовий меморіал пам’яті тих героїв і героїнь, які полягли зі зброєю в руках на священній війні за свободу та незалежність, а Шульців меморіальний знак поруч уособлює пам’ять про цивільних жертв воєн в Україні.
3. Окрім важливої для мене в метафізичному сенсі участі в традиційній церемонії молитви за всіх невинно убієнних та кадіша за Шульцом, я підтверджую свою відданість культурній і мистецькій спадщині Дрогобича, висловлюю солідарність із дрогобичанами в ці важкі дні. На цьогорічному фестивалі Друга Осінь я спробую нагадати його учасникам і гостям про польського поета, перекладача та історика Єжи Фіцовського, позаяк у 2024 виповнилося 100 літ від його народження. Цей творець, з підліткового віку закоханий у творчість Шульца, по крихтах і піщинках відновив його біографію та заклав підвалини посмертної світової слави дрогобицького маестро. Це рідкісний випадок відданості улюбленому письменникові, понад шести десятиліть пошукової праці, наполегливої промоції давно покійного автора, зокрема в Дрогобичі, де Єжи Фіцовський стояв біля витоків шульцівських фестивалів і музею у приміщенні університету. Окрім того, вже інтегральною частиною осіннього фестивалю в місті книжних людей Котермака, Франка і Шульца стали розмови про нові книжки, тож я з радістю представлю дрогобичанам у присутності автора книжку головного редактора „Ґазети Виборчої” Ярослава Курського „Дзяди й дибуки”, присвячену складній історії його родини, в якій переплелися шляхетські польські витоки та єврейська компонента, що дало унікальний сплав. Майбутнім українським читачам либонь буде цікаво почути про одного з членів цієї родини, британського історика сера Льюїса Нам’єра, котрий був секретарем лорда Керзона й уклав для його потреб знамениту мапу розмежування українських і польських теренів у Галичині, яка перекреслила намагання польських націоналістів прокласти таку межу по Збручу.
Данило Ільницький, літературознавець, есеїст, музикант, дослідник творчості Богдана-Ігоря Антонича, науково-академічний працівник Українського Католицького Університету:
1. Бруно Шульц – це митець, який зумів специфічну природу свого світосприйняття зробити доладним мистецьким світом. Передусім Шульц захоплює художнім наративом свого слова: його плетінка сюжетів, настроїв і сенсів є втіленням не рудиментарності та інструментальної прагматичності нашої мови, натомість стає змогою пізнавати буття глибше й відважніше. Шульц доводить: можливості мови – неймовірні, а дійсність, яку створює митець – є не втечею від реальності, а навпаки, – потребою і бажанням глибше її пізнавати. Те, що Шульц відгукується багатьом поціновувачам літератури, його, так би мовити, успіх у тому, що нестандартні візії творчої уяви, щось, що важко вхопити в сітку слова, в його текстах доладно висловлене і скомпоноване.
2. Дрогобич, як і Львів, Бучач, Жовква, Коломия – це великі місця пам’яті. Це міста й містечка, які зазнавали, особливо упродовж ХХ століття, надто великих трансформацій ландшафту: політичного, культурного, передусім – людського. Екуменічна молитва, яка щороку відбувається в Дрогобичі у день загибелі Бруно Шульца – це передусім духовна дія, втілення потреби об’єднуватися у пам’яті про неповертальне. Ця молитва – це лік для тих, кого пригадуємо й шануємо, а водночас – це лік для себе. Пам’ятання у молитві це також культурна дія, бо надихає пізнавати, вивчати й користати зі спадку тих, хто раніше жив на цих землях, творив їхній genius loci. Своєрідне зшивання зв’язку поміж різними культурами, контекстами, людьми, які жили й працювали у різних епохах та обставинах. «Друга Осінь» – це камерне, але живе середовище непересічних інтелектуалів, митців, людей культури, які через постать і доробок Бруно Шульца наповнюють простір його міста наснаженими бесідами про творчість, фаховим обговоренням історико-суспільних процесів, атмосферними зануреннями у слово через міжмистецькі проєкти. Циклічність і регулярність «Другої Осені» – це те, що свідчить не лише про дисциплінованість її організаторів та їхню відданість своїй справі, але й доводить, що буття в культурі – це не ґвалтовні неврегульовані стрибки, а те, до чого ти завжди повертаєшся, нанизуючи свій кожнорічний досвід і рухаючись далі ушир та вглиб.
3. Творчі діалоги – і ті, які мали реальний вимір, і ті, які мають вимір уже нашого сьогоднішнього сприйняття текстів і контекстів минулого – це те, що спершу творить радість контакту, а відтак увиразнює сутність і природу кожного учасника цього діалогу зосібна.
Юзеф Олєйнічак, літературознавець, есеїст, дослідник творчості польських письменників-модерністів, професор Шльонського університету в Катовицях:
1. Бруно Шульц, на моє переконання, є одним серед найважливіших і найвидатніших митців європейського модернізму. Як письменник та художник він творив на перетині трьох культур – єврейської, польської та української. Був спадкоємцем Австро-Угорської монархії, падіння якої показав у гротескному, але й ностальгійному оповіданні „Весна”. Польська мова та приналежність до відродженої у 1918 році польської держави були його свідомим вибором, що він засвідчив не лише вибором мови своїх оповідань, а й культом маршала Пілсудського, який фігурує в кількох його текстах. Однак цього польського митця єврейського походження торкнулося божевілля Історії ХХ століття. Він був застрелений на вулиці, поблизу рідного дому. Ця смерть стала й надалі є символом Голокосту, застереженням і потребою назавжди залишитися у колективній пам’яті євреїв, поляків та українців. Цим Йому завдячуємо… Коли на початку 1960-х у Франції були опубліковані перші переклади оповідань Шульца, французькі критики писали про забуте велике досягнення європейського модернізму й порівнювали важливість його доробку з творчістю Франца Кафки. Це порівняння не було влучним, позаяк твори празького та дрогобицького письменників більше розділяє, ніж об’єднує.
2. «Друга Осінь» – це завжди (а я приїжджаю на кожну з них вже кілька років) символічна зустріч, яка вкорінює Шульца та його творчість в його рідному місті, в його особистому космосі. Місті, яке він не міг покинути, яке намагався зрозуміти у його етнічній, національній, релігійній та історичній складності й спричинити, аби воно існувало у колективній пам’яті українців, євреїв та поляків, стало проєктом майбутнього, в якому можна й треба співіснувати… Під час Другої Осені, як і ШульцФесту, що відбувається раз на два роки, Шульц повертається до Дрогобича. Ці зустрічі є справою багатьох людей – усіх не згадаю, згадаю лише покійного Ігоря Менька (1973–2005), який ініціював це збереження пам’яті про Шульца. На жаль, мені не довелося з ним зустрітися.
3. Переконаний, що перед лицем війни наша польська присутність на шульцівських зустрічах (ШульцФест та Друга Осінь) зробилася важливішою. Я вже літня людина, приїзди до Дрогобича стали для мене важливою, хоча й не єдиною формою підтримки України. Так є й зараз. Раніше мотивація, мабуть, була інша – захоплення творчістю Шульца, радість від зустрічі з польськими та українськими друзями, також постійними учасниками, а часом і творцями мистецьких подій Фестивалю й „Другої Осені”, усіх не перелічити, перелік був би надто довгим… Але тепер, тепер приїзди до Дрогобича – це передусім скромний прояв солідарності з Україною та прояв турботи.
Текст підготували: викладачка кафедри зарубіжної літератури та полоністики ДДПУ ім. І.Франка, шульцознавиця Віра Меньок; журналістка Ольга Куц.
Автор світлин: Ігор Фецяк
