Тридцять п’ять років тому, закінчивши фізико-математичний факультет Дрогобицького державного педагогічного університету (тоді інституту) імені Івана Франка, випускники 1991 року розлетілися різними куточками України, також – поза її межами. Цьогоріч ми зустрілися у великому колі друзів – колишніх однокурсників.
Життя не раз випробовувало наше покоління на міцність. Від навчання, написання конспектів – до так званої «літньої практики» у колгоспах. На наше покоління припали студентські бунти, Студентське братство, пошиття перших синьо-жовтих прапорів, проведення перших гаївок, які переросли у щорічні акції «Велика Гаївка», Франкофестів тощо. А також пригадується Революція на граніті, учасником якої був наш однокурсник Микола Походжай. Але як під час навчання, так і після закінчення альма-матер ми завжди навчали, підтримували та допомагали один одному.
І сьогодні більшість наших однокурсників стали стейкхолдерами Дрогобицького університету, активно беруть участь у розробці, оновленні, експертизі та ліцензуванні освітніх програм різних спеціальностей, долучаються та є співорганізаторами спільних заходів (круглих столів, наукових конференцій, воркшопів для обміну, тренінгів культурно-масових та інших заходів), організовують бази для проходження навчальної та виробничої практики, стажування для студентів та викладачів, а також сприяють працевлаштуванню випускників нашого університету.
Життя не раз намагалося обпалити наші крила вітрами розчарувань, а тепер – і страшним вогнем війни. Когось із нас доля змусила покинути рідні краї, а хтось тримає небо тут. Хтось волонтерить, як Наталя і Микола Походжай, Сергій Розора. Хоча, як виявилося, кожен із наших однокурсників долучається до волонтерства. Також троє зі студентів нашого потоку є директорами ліцеїв та гімназій, зокрема, Оксана Чопик (Львів), Віра Собко (Борислав), Ярослав Гевко (Дрогобич); працювали чи працюють викладачами ДДПУ та інших закладів вищої освіти, зокрема, Галина Ліщинська–Кравець (старша викладачка кафедри технологічної та професійної освіти), Оксана Гевко (кафедра загальної педагогіки та дошкільної освіти), Володимир Маланчук (працював на кафедрі інформатики), Уляна Андрух (працювала на факультеті менеджменту та маркетингу, потім біолого-природничому факультеті), Ореста М’ягка (філія Національного університету «Львівська політехніка»).
Більшість наших однокурсників працюють вчителями у різних куточках України та за кордоном: Ірина Гадяк (Борис), Ірина Шильник, Наталя Тиновська (Сов’як), Галина Чапля (Фирта), Тетяна Галик, Тетяна Герилів (Салдан), Світлана Перхун (Дрогобич, Дрогобиччина); Надя Пуньків (Грищук), Надя Гнатишин (Буняк), Руслана Бандера, Надя Сливка, Галина Терефенко (Стрий та Стрийщина); Галина Гаврилик, Наталя Кобаса (Хомик), Надія Кузан, Галина Фрадчак (Дзяма) (Борислав); Галина Михалик (Ярмола) (Пустомити), Ірина Мурин, Леся Висоцька (Новояворівщина), Ігор Гонтар (Золочівщина); Стефа Федорків (Криницька) (Ужгород), Микола Бабець (Самбірщина), Марія Яворська (Турківщина), Марта Луцишин (в Австрії), Таня Сунак (Височанська, в Канаді завучем) і багато інших. А деякі із колишніх студентів нашого потоку піднімають українську культуру великим друкарським підприємством «Коло» – Микола та Наталя Походжаї; багато наших однокурсників працюють у податковій, банківській, туристичній та інших критично важливих ланках нашої країни, як Роман Сенчишин, Володя Маланчук, Михайло Хомин, Євген Шильник та інші.
Життя розкидало нас по всьому світу, але фізичні кордони й земні тяготи безсилі, коли є те, що тримає нас разом крізь десятиліття, це – наша спільна пам’ять, наша людська гідність і наша незламна ідентичність. З вдячністю та гордістю згадуємо кожного з нас, наших викладачів, які викладені тут на світлинах наших зустрічей із різних років.
Ми – випускники Франкового вишу – завжди прагнули бути рушійною, інтелектуальною силою нашої країни. І сьогодні кожен із нас займається надважливою справою – для себе, для родини, для усієї України.Оксана Гевко, доцентка кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти
