Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка став співорганізатором Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 145-й річниці від дня народження Володимира Бірчака (1881–1952) – письменника й публіциста, видатного педагога, державного діяча, колишнього викладача Дрогобицької гімназії. Про значення конференції нам розповів її ініціатор, доцент ДДПУ ім. І.Франка Олег Баган.
– Відразу зауважу: проведення конференції у такому масштабі – понад 30 тем доповідей – це великий успіх з огляду на те, що це ще маловідомий і маловивчений, замало спопуляризований письменник. Наша конференція стала першим всеукраїнським вшануванням пам’яті видатного дрогобичанина, в ній взяли участь науковці з кількох українських університетів: від Ужгорода до Мелітополя. Її назва: «Постать Володимира Бірчака і національно-культурні процеси на Дрогобиччині в 1900-1920 роках» апелювала до ваги саме Дрогобича в житті письменника. День 12-го березня був вибраний не випадково – це день його народження. У такий спосіб ми хотіли нагадати про гідну людину, яка свої останні роки провела в жахливих московських концтаборах (Бірчак був ув’язнений у 1945 р. в Празі й жорстоко покараний засланням).
Вшанування Володимира Бірчака в Дрогобичі вже давно потребувало належних форм і якостей. Фактично це була друга, після Івана Франка, постать за всю історію міста за своїм культурним значенням. Популярний і різнобічний літератор, чудовий публіцист, освітянин і просвітянин, вихователь молоді, політичний діяч і чільний учасник ЗУНР (заступних голови Дрогобицької повітової ради) – лише ці характеристики перетворюють Бірчака на знакову постать епохи. Окрім того від 1920-го року літератор проживав на Закарпатті, викладав українську мову в Ужгородській гімназії, організовував місцевий Пласт, будував культурне життя краю, написав серію концептуальних літературознавчих праць (особливо – вартісну книгу «Літературні стремління Підкарпатської Руси» (1922), став чільним журналістом краю, був соратником Августина Волошина в побудові Карпатської України в 1939 році. Тож і для Закарпаття, з його складним внутрішнім суспільно-політичним становищем, – це визначна, епохальна постать.
В юності Володимир Бірчак брав активну участь у львівській модерністській літературній групі «Молода Муза» (1906–1909), редагував її журнали «Руська хата» і «Світ». Він є автором кількох збірок оповідань, трьох історичних повістей, двох соціально-реалістичних повістей про інтелігенцію. Всього у книжковому форматі за життя автора вийшло 15 прозових книг. На сьогодні лише кілька його творів були перевидані, починаючи від 1990-о року, тому спадщина письменника потребує ще належної популяризації і фахового трактування.
Вартує відзначити, що про творчість Володимира Бірчака написано дві дисертації: ужгородцем Петром Ходаничем (1996) та дрогобичанкою Сніжаною Новак (2008). Сніжана Новак спільно із Володимиром Пограничним підготувала й книгу літературної критики та публіцистики Володимира Бірчака, яка вийшла у дрогобицькому видавництві «Коло» в 2021 році, в ній вперше опубліковано багато маловідомих статей автора.
Напередодні Першої світової війни Бірчак, який проживав у Дрогобичі від 1908 року (всього прожив у місті приблизно 11 років), був явним лідером місцевої інтелігенції: активний просвітянин, організатор освіти, один з ініціаторів першої приватної української школи, ідейний лідер як людина з чітким національним світоглядом в час, коли серед інтелігенції домінували соціалістично-космополітичні переконання. Це й поставило Бірчака в 1818–1919 рр. на перше місце при створення ЗУНР в Дрогобичі (формально головою міста був Семен Вітик, але пописався тоді як деструктивний діяч через свій лівий світогляд та амбіційність). Про ці події Володимир Бірчак написав дуже вартісні спогади.
Конференція мала дві секції: історичну й літературознавчу. Це взаємодоповнення ілюструвало долю Володимира Бірчака: він прокладав нові шляхи українського громадянського розвитку і водночас творив чудову сатиричну, історичну та соціально-психологічну прозу. Майже кожна доповідь на конференції несла щось нове, малодосліджене, цікаве з погляду насвітлення невідомих аспектів Бірчакової долі.
Вартує подякувати за організацію конференції Управлінню культури та розвитку туризму Дрогобицької міської ради (керівник – Володимир Ханас) та музеєві «Дрогобиччина» (директорка – Алла Гладун), які взяли на себе всю «вагу» фінансового та інформаційного забезпечення акції. Приємно, що співорганізаторами у нас виступили Ужгородський національний університет та комунальний заклад «Закарпатський інститут післядипломної освіти», оскільки співдія Галицького Підгір’я (неформальною «столицею» якого є Дрогобич) і Закарпаття має стратегічне значення в плані освітніх і культурних зв’язків.
Плідним був і підсумковий круглий стіл, в якому взяв участь керівник Управління культури та розвитку туризму Дрогобицької міської ради Володимир Ханас, який, до слова, підготував вельми кваліфікований і концептуальний науковий виступ на конференції. Усіма учасниками були підтримані висновки про те, що Володимир Бірчак як видатна постать потребує додаткових і нагальних кроків щодо меморіалізації пам’яті про нього, тож було запропоновано встановлення стелли або погруддя письменникові в міській зоні між будинком повітової управи та колишньої гімназії, з якими пов’язана його діяльність, піднято питання про присвоєння його імені одному із закладів освіти міста, про встановлення меморіальної таблиці в приміщенні головного корпусу Дрогобицького педуніверситету ім. І.Франка, де письменник пропрацював понад 10 років; заплановано звернутися до Любинецької громади Стрийського району (с. Любинці – місце народження письменника) з тим, щоб встановити меморіальний знак в рідному селі; відзначено потребу повнішого видання творів Володимира Бірчака, над чим вже працює група науковців. Зрозуміло, що заплановано за результатами виголошених доповідей видати колективну монографію, яка буде першим таким виданням в пам’ять про Володимира Бірчака.
Отже, спільним зусиллями вдалося зробити важливу справу: перед громадою Дрогобича і всієї України висвітлено гідне ім’я творчої і стражденної людини, яка прогоріла все своє життя чиним патріотизмом, невсипущою працею та жертовністю.
Світлини з конференції – Ігоря Фецяка
