Зазвичай, студенти єдиного педагогічного університету Львівщини – ДДПУ ім. Івана Франка – є випускниками шкіл регіону. Однак за останні роки – на це вплинула також і війна – університет обирають для навчання вступники зі східних областей України. Ми поспілкувалися зі студентками з Дніпропетровщини та з Харкова й розпитали, що мотивувало їх обрати саме Дрогобицький педуніверситет та чи отримують вони тут знання і вміння, які резонують з їхніми потребами. Крім нас з дівчатами також поспілкувалася журналістка “Медіа Дрогобиччина”.
Поліна Ковтун, студентка 3-го курсу факультету української та іноземної філології:
– З перших днів війни мій Харків потерпав від масових обстрілів росії. І ми сім’єю: батьки, брат і я, спершу виїхали на дачу, але було дуже страшно, тому вирішили виїжджати взагалі. Зібралися дуже швидко, за одну ніч, і вирушили, не знаючи куди саме. Дорогою почали телефонувати знайомим, родичам, і з’ясувалося, що у Самборі у нас є родина, з якою ми ніколи не спілкувалися. Так ми опинилася на Львівщині – нас дуже гарно зустріли, дали квартиру, допомогли облаштуватися.
Коли постало питання вступу, я планувала – до Харкова. Але десь в той період прилетіло в Харківський педагогічний університет імені Григорія Сковороди, і було зрозуміло, що там не буде повноцінних пар, а для мене важливим чинником було саме аудиторне навчання. Тоді мій родич Степан запропонував – поїхали в Дрогобич, моя жінка там вчилася, хороший університет – тобі сподобається.
І ми поїхали! Перед цим відвідали й львівські університети, та я все ж обрала дрогобицький. У Харкові я вчилася у невеликій школі і звикла, що у малому колективі всі один одного знають, і це так комфортно й затишно. Тому хотіла локальний виш, щоб я могла добре орієнтуватися і не стресувала.
Мені подобається вчитися у Дрогобицькому педагогічному університеті – тут гарне середовище, що сприяє розвитку та турбується про безпеку, сильні й вимогливі викладачі, які дають хорошу базу. Хочу відзначити своїх улюблених: Лесю Степанівну Кравченко, Мар’яну Володимирівну Броду, Віру Дмитрівну Сліпецьку. У наступному семестрі я буду навчатися у Бельгії в VIVES Universitу за програмою міжнародної академічної мобільності Еразмус +, це також хороша можливість для особистісного розвитку.
Й Дрогобицький університет – це така камерна спільнота: я йду коридором нашого корпусу і майже всі – знайомі. Не жалію, що обрала саме таку спеціальність: вчителька англійської, польської і зарубіжної. Я б хотіла працювати вчителем в школі, адже ця професія – дуже серозна, потрібна і завжди буде цінуватися.
Люблю брати участь у конкурсах та інших заходах, які проводяться в університеті. Найбільше пам’ятаю «Дебют» – це був перший рік війни, але організатори все ж вирішили його провести, і це була хороша ідея: ми швидко перезнайомилися між собою. Наш факультет тоді виборов перше місце і це такі нереальні спогади.
Зараз я живу у гуртожитку, а моя родина повернулася додому в Харків. Мама якийсь час працювала в Польщі, сподіваючись, що я вирішу там вчитися. Але я не захотіла: розумію, що рівень життя у наших сусідів вищий, у Польщі – безпечніше, але я хочу бути в Україні. Не знаю, що б таке мало трапитися, щоб я звідси виїхала.
Дуже хочу, щоб ми перемогли і був спокій. Після завершення навчання планую повернутися додому, але Дрогобич залишиться в серці назавжди.
Олександра Смоляк, студентка 3-го курсу факультету української та іноземної філології:
– Я планувала поступати в Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, але в останній момент зрозуміла, що там немає спеціальності, про яку я мріяла. Там є філологія, але немає права викладання, а я б хотіла, щоб була можливість і перекладати, і викладати в школі, або в іншому закладі. І в останній день подачі документів я телефоную своїй вчительці з англійської і прошу перевірити, чи цю спеціальність я вибрала, вона каже: ні, тобі потрібна «Середня освіта». І я зайшла в рейтинг педагогічних університетів та обрала Дрогобицький університет, поставила його на перше місце в пріоритеті – поступила сюди на бюджет.
Кривий Ріг – велике місто, де мені, скажімо, лише до центру потрібно добиратися понад годину. А у Дрогобичі все дуже компактно: супермаркети в пішому доступі, і мені комфортно: треба щось купити – пройшлася 5 хвилин. Мені сподобалося, що місто – дуже затишне: ми приїхали сюди з батьком у серпні, подали документи і пішли гуляти. У нас немає історичних будівель, а центр Дрогобича – гарний: збереглися історичні пам’ятки архітектури, і це – цікаво. І досвід цікавий – приїхати з великого міста у маленьке й почути українську мову, яка трішки відрізняється від тієї, яку ми вивчали у школі. Я уявляла, що діалектизми використовують лише літні люди, а виявилося, що і мої ровесники. Та ще й говорять дуже швидко, я спочатку не все вловлювала. А тепер точно знаю, що таке пляцок і чому його не можна називати тортом.
Моя спеціальність – викладач англійської і німецької мови та літератури. Я вже зараз приватно викладаю англійську для дітей, готую випускників до НМТ. Але не планую вчителювати в школі, хотіла б спробувати себе в якості перекладача.
Дуже хочу повернутися в Кривий Ріг після закінчення навчання, але не знаю якою там буде ситуація. За кордоном я себе не бачу, бо це інша культура, інші традиції – є таке відчуття, що ти там нікому не потрібен. А тут ти вдома, тебе розуміють.
У наступному семестрі буду навчатися за програмою академічної мобільності Еразмус + в університеті прикладних наук Вівес, що у бельгійському місті Брюгге. Вдячна нашому університетові за таку можливість.
Карина Кульпіна, студентка 1-го курсу факультету курсу факультету української та іноземної філології:
-Влітку 2022 року ми виїхали з Нікополя, бо у місті були постійні прильоти. Тато зараз – воює, мама знайшла роботу у Трускавці, де ми зараз живемо. Я мріяла стати філологом, пішла на англійську, бо то така мова, яка багато використовується. Про Дрогобицький педуніверситет почула від знайомих – позитивні відгуки, знайшла інформацію і мене зацікавило навчання.
Мені на заході України подобається, я б хотіла тут жити. Тут дуже добрі, відкриті люди. І Дрогобич та Трускавець – безпечні міста.
Навчаюся із задоволенням – для мене прикладом для наслідування є наша викладачка Ірина Ігорівна Гамерська: доступно розповідає, постійно організовує конкурси на своїх парах: це хороша практика англійської, ну і настрій підносить.
Дуже сподобався такий розважальний захід для першокурсників, як «Дебют». Ми готувалися, виконували різні номери: я танцювала, співала. Було дуже цікаво й захопливо: ми з дівчатами перезнайомилися між собою і здружилися.
Розмовляла Ольга Куц
Світлини – з особистих архівів студенток