Софія Ксеняк, студентка ІІ курсу спеціальності «Соціальна робота», ділиться враженнями про проходження практики в Бельгії, у реабілітаційному центрі «Zevenbergen» та «Monikenheide».

«Перші два тижні я проходила практику у містечку Ранст, де і проживала. Бельгійські колеги зустріли нас із розкритими обіймами. Вони були з нами впродовж місяця, допомагали і підтримували. Особисто для мене стали рідними та близькими. «Zevenbergen» – це реабілітаційний центр, який має дуже велику територію з басейном, фермою та окремими будиночками, де проживають особи з інвалідністю.
За два тижні ми відвідали різні види терапій. Наприклад, побували на зоотерапії. Центр має велику ферму, де живе багато тваринок, як-от: коні, зайчики, кози, вівці, морські свинки, гуси, кури, голуби і одна свинка Фрікл. Ми познайомилися з працівницею ферми Наталі, якій ми допомагали з тваринами. Також з нами був хлопчик з аутизмом Неш. Він провів з нами до 12 години на фермі, доглядаючи та обіймаючи тваринок. Вразила історія хлопчика, адже, як нам розповіла Наталі, Неш колись зовсім навіть не підходив до тварин, а зараз із нетерпінням чекає зустрічі з ними. Зоотерапія допомогла йому стати відкритішим, більше посміхатися.
Ми відвідали також музикотерапію та театротерапію.
На музикотерапії познайомилися зі Стівеном, який проводив заняття для літніх людей з особливими потребами, граючи на гітарі та піаніно. Дехто із них навіть підспівував і танцював, а дехто грав на улюблених музичних інструментах.
Театротерапія була не менш цікавою. Психологиня Ілс та логопединя Тереза поставили казку, де були задіяні фізіологічні можливості людського організму: відчуття, що викликалися дотиком, тиском, вібрацією, дією фактури, розрізнення запахів, відтворення різних звуків.
Вразила танцювальна терапія, адже ми мали можливість побачити як працівники центру допомагали людям (а серед них були особи на інвалідних візках) виконувати танцювальні рухи, не відчуваючи себе водночас іншими.
Ми відвідали реабілітаційний центр «Maretak», де побували на заняттях із пацієнтами в спеціалізованій ігровій кімнаті та на танцювальній терапії. Побачили кімнату для релаксу з водним матрацом, колбами з бульбашками, неоновим світлом. Було надзвичайно цікаво.
Я була дуже здивована, коли нас запросили подивитися на роботу психолога. Ми зустрілися з Ілс у її кабінеті, де вона проводила терапію з хлопчиком із синдромом Дауна. Вона грала з ним у розвиваючі ігри, перевіряючи чи пам’ятає він щось із попередніх занять. Наприклад, він складав пазли, фігурки, квіточки на газоні, показуючи тваринку, яку назвала Ілс. Потім у нас була групова терапія: під музику психологиня ходила з іграшкою, якою обіймала діток, чи брала м’яку рукавичку і гладила їх по обличчі; давала слухати парфуми; проводила вправи з фруктами тощо.
Також наша основна робота полягала у співпраці з дівчинкою Христиною із синдромом Дауна, яка родом з України. Наші колеги із реабілітаційного центру сподівалися, що ми допоможемо їй більше розкритися, коли вона почує рідну мову. Отож, більшу частину практики ми проводили з нею: гралися в розвиваючі ігри, складали пазли, слухали дитячу українську музику, ходили гуляти, читали казки, ходили на танці, відвідували ферму, сміялися та весело поводили час. Христинка дуже позитивна і усміхнена дівчинка, яка любить привертати увагу.
Наступні два тижні ми провели в реабілітаційному центрі «Monikenheide», який знаходиться в містечку Zoersel. Тут проживають пацієнти з вищим рівнем розвитку, які можуть самі про себе піклуватися і навіть працювати, що і роблять у центрі.
На території центру є будиночки, басейн, невеличка ферма, бібліотека, маленький город, будівля, у якій знаходиться пекарня, кухня для нарізання овочів та фруктів, кімната ткацтва, кімната, де сортують корки від вина.
В кожній групі проживає 8 – 10 осіб. Всі працюють, розселені таким чином, щоб допомагали одне одному. Тут дуже щирі і милі люди, дехто з пацієнтів знає англійську мову, грають на різноманітних інструментах, всі ведуть активний спосіб життя.
В цьому центрі ми побували на заняті з йоги, займалися спортом, працювали на городі, допомагали прибирати, пекли панкейки. А ще долучилися до спонсорського марафону, де пройшли всі разом понад 600 км. В ньому брали участь пацієнти, їхні батьки та працівники. Вдалося зібрати чималу суму для центру.
Ми побували на вечірці з нагоди Дня Святого Валентина та Карнавалу. Що-що, а ці люди вміють веселитися: хтось танцював, хтось проявляв свої вокальні здібності, – всі пацієнти були раді бачити одне одного. Це було надзвичайно!
Щиро дякую рідному університетові та факультетові історії, педагогіки та психології за нові можливості у навчанні.

Софія КСЕНЯК,
студентка ІІ курсу
факультету історії, педагогіки та психології

Вам буде цікаво