Ім’я Петра Іванишина, доктора філологічних наук, професора, добре відоме в Україні і є гордістю для Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка. Як теоретик літератури, дослідник-концептуаліст у сфері літературознавства, теоретик та інтерпретатор ідеологічних і політичних проблем, націософ, літературний критик дрогобицький науковець вже давно утвердив себе як глибокий фахівець. Став членом НСПУ і був нагороджений преміями ім. О.Білецького і П.Волинського за свої літературознавчі праці. Окрім того Петро Іванишин стало виступає з публіцистичними статтями в українських ЗМІ і є одним із найвпливовіших інтелектуалів нашого регіону. Щойно у травні цього року відзначений премією ім. Івана Франка від Держкомтелерадіо України за краще політологічне дослідження.
Свою вищу освіту Петро Васильович здобув саме в Дрогобицькому педуніверситеті і ще студентом написав першу книжку – монографію про життя і творчість поета-націоналіста Олега Ольжича. Найцікавіше у цьому феномені, що книга, написана юнаком, дотепер вважається ґрунтовним та оригінальним дослідженням про поета, активно «працює» в академічному світі.
На формування особистості та світогляду Петра Іванишина мав особливий вплив його батько – Василь Іванишин (1944–2007) – довголітній викладач нашого університету, прекрасний літературний критик, ідеолог сучасного українського націоналізму, блискучий публіцист. Від батька Петро запозичив жвавий інтелектуалізм, твердий характер, завзяття до праці і творчості. Батько ще школярем увів його в націоналістичний рух, який тоді, на початку 1990-х, був буремним і несподіваним, виховував особистості, гартував волю. І сьогодні Петро Васильович виконує обов’язки ідеологічного референта в Українській Добровольчій Армії (керівник – Дмитро Ярош).
Своєму батькові вчений присвятив, написану у співавторстві із Олегом Баганом, книгу «Василь Іванишин: Інтелектуальна біографія» (2023), в якій розкривається цікавий портрет небуденної особистості.
В аспірантурі й докторантурі молодому дрогобичанинові довелося вчитися у Інституті літератури ім. Т.Шевченка НАН України. Там він зустрів дивовижно добру, шляхетну й мудру людину – академіка Віталія Дончика (1932–2017). Їхня творча співпраця породила багато ідей і проєктів. Захист докторської дисертації Петра Іванишина «Національний сенс екзистенціалів у поезії Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко (Діахронія української літературної герменевтики)» перетворився на відкрите ідейне змагання двох таборів в українській науці – національного й космополітичного – і став гучною подією для України. (Пізніше Петро Іванишин для об’єктивності опише це в спеціальній книзі «Агон, або Перипетії одного захисту» (2015). Правда, скандал довкола цієї події насправді здіймали звичайні інтригани й заздрісники, які мстили вченому за ранню полемічну книгу «Вульгарний «неоміфологізм»: від інтерпретації до вульгаризації Т.Шевченка» (2001), прикриваючись при цьому високими словами про «етику» й «академічність».\
Очоливши у 2009 році кафедру української літератури і теорії літератури ДДПУ ім. І.Франка, професор Іванишин дуже швидко перетворив її на дієву й творчу «клітину» наукового простору. Кафедра почала проводити нестандартні наукові конференції, видавати наукові збірники, організовувати різноманітні культурологічні акції, які отримували всеукраїнський резонанс. Ось і минулого року кафедра української літератури і теорії літератури виявилася на першому місці в університеті за науковими результатами. За редакцією Петра Васильовича вийшли кілька чисел франкознавчих «Нагуєвицьких читань», науковий збірник «Літературологія», кілька кафедральних колективних монографій.
Як фахівець з теорії літератури Петро Іванишин підготував цілу плеяду молодих вчених-літературознавців, які за його керівництва захистили кандидатські й докторські дисертації. Вчений створив свою наукову школу націософської герменевтики в літературознавстві. Тільки цього року вийшли його дві об’ємисті монографії: «Націософська герменевтика: Нариси» і «Нариси з теоретичної літературології: Герменевтичний досвід».
Петро Іванишин є автором двох книг про творчість закарпатського лірика Петра Скунця: «Петро Скунць: Силует митця на тлі епохи» (1999) і «Поезія Петра Скунця: Художнє вираження національно-духовної ідентифікації ліричного героя» (2003), дві збірки франкознавчих статей «Печать духу: національно-екзистенціальна Франкіана» (2006) і «Іван Франко і національне буття: герменевтичні акценти» (2016), монографій «Критика і метакритика як осмислення літературності» (2012), «Українське літературознавство постколоніального періоду» (2014).
Окремою лінією творчості Петра Васильовича є політологічна націософія, в царині якої він став справжнім майстром і метром, йдеться про книги «Свобода нації: Герменевтика політичної та культурної дійсності» (2015), «Ідеологія і держава: Націософська інтерпретація» (2022), «Феномен неолібералізму» (2023), «Убити дракона. Московський міф і його ліквідація: Розмисел» (2024). Дві останні студії спрямовані на осмислення вельми актуальних проблем сучасності, написані стисло і містко, є справжніми ідейними та інтелектуальними подіями для України, оскільки в них трактуються іноді цілком не зауважені в українській гуманітаристиці теми.
Петро Іванишин, працюючи в провінційному університеті, виріс на правдивого академіка за вагою теоретичного вкладу в розвиток українського літературознавства та політичної думки.
Тож ми бажаємо невгамовному вченому нових успіхів та щедрого задоволення від звершень! З роси і води Вам, Петре Васильовичу! Слава Україні!
Колектив факультету української та іноземної філології