Минулого тижня у Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» відбулася непересічна подія, яка демонструє величезний потенціал науковців музею – презентація книжки зберігача фондів музею, аспіранта Дрогобицького педагогічного університету Назарія Юрчишина «Пластун, стрілець, мемуарист. Михайло Мінчак (1894-1976): повернення із забуття».
Ґрунтовна праця молодого науковця без перебільшення стане ще однією цеглинкою для відродження та вивчення знакових постатей Франкового краю.Модератор заходу директор ДІКЗ «Нагуєвичі», кандидат історичних наук Богдан Лазорак, представляючи автора книги, сказав, що він щасливий, адже його учень так глибоко та скурпульозно досліджує історію. Слід сказати, що це вже четверта музейна книга із серії «Доба Франка» та є сімнадцятим музейним виданням.
Автор книги Назарій Юрчишин, представляючи свою роботу, коротко розповів про те, як виникла ідея її написання, з якими джерелами йому довелося працювати та ознайомив присутніх з постаттю засновника Пласту на Дрогобиччині, легендарного січового стрільця, одного з перших командирів штурмових підрозділів в українському війську, громадського діяча в діаспорі Михайла Мінчака.
Як зазначив Назарій Юрчишин, книга складається з чотирьох частин: до першої увійшла біографія Михайла Мінчака і його твори на основі збережених архівних джерел та спогадів. Основна частина дослідження – це відомі наразі праці Михайла Мінчака, його спогади, присвячені історії Пласту на Дрогобиччині, історії січового стрілецтва Дрогобицького краю, видатних людей, з якими він був знайомий, зокрема про Андрія Мельника, одного з провідних діячів українського національно-визвольного руху XX століття. Завершує книгу біографічний довідник, у якому читачі знайдуть стислі довідки про людей, які згадуються у цій праці. Зокрема, йдеться про січових стрільців Дрогобиччини, про яких пише Михайло Мінчак у своїх спогадах, інформація про частину з них публікується вперше. Книга ілюстрована низкою фотографії – в кольорі і чорно-білих, більшість з яких також публікуються вперше.
Назарій Юрчишин стисло розповів про життєвий шлях Михайла Мінчанка, який народився 8 листопада 1894 року у селі Солець. Він був сином війта – батьки були доволі заможні і розуміли, що дітям треба дати освіту. Михайло Мінчак спершу навчався у сільській школі, будівля якої і сьогодні стоїть у центрі Сільця. Це одна з найстаріших шкільних споруд в Галичині, яка збереглася до нашого часу. Наприкінці XIX – початку XX ст. тут працювала вчителькою відома поетка, діячка українського жіночого руху Уляна Кравченко. Ймовірно, що вона була вчителькою Михайла Мінчака. Його молодший брат Євстахій залишив спогади, у яких згадує, що Уляна Кравченко завжди намагалася переконати батьків здібних учнів давати їм хорошу освіту.
Згодом Михайло Мінчак навчався у Дрогобицькій гімназії Франца Йосифа, зараз це – будівля головного корпусу Дрогобицького педагогічного університету. На початку XX ст. цей заклад освіти виховав плеяду видатних вихідців: релігійних, діячів культури, мистецтва, науки. Навчаючись в гімназії, Михайло Мінчак познайомився з таким явищем як скаутинг, який завойовував популярність у Європі і світ. Він купив підручник польською, почерпнув звідти основні скаутські ідеї і започаткував перший скаутський український гурток у Дрогобичі, який називався «Пласт Лев імені Богдана Хмельницького». У 1911-1913 роках Михайло Мінчак навів контакти з іншими осередками, брав участь у Львові в першому з’їзді пластових упорядників, організатором якого був син Івана Франка Петро.
У 1914 році, коли почалася війна, у складі австро-угорської армії формується легіон Українських січових стрільців з перспективою, що він в подальшому стане основою українських національних збройних сил. Що, власне, і сталося. Молоді хлопці – Михайло мав на той момент неповних 20 років – записуються добровольцями, беруть участь у боях Першої світової. Спогади Михайла Мінчака про цей період – цікаві і насичені – є у презентованій книзі.
Назарій Юрчишин розповів, що Михайло Мінчак неодноразово отримував поранення, поранений, батькам тричі повідомляли про його смерть. У 1917 році він потрапив у російський полон – у табор на берегах Волги, звідки на початку 1918 року зміг звільнитися. Повернувся в Галичину, продовжив службу в полку Січових стрільців, брав участь у подіях Листопадового чину. Підрозділ, яким командував Мінчак, складався з ветеранів, вишколених у Першій світовій за прикладом штурмових загонів австро-угорської армії. Автор книги Назарій Юрчишин обґрунтував у ній важливий висновок – у листопаді 1918 році Михайло Мінчак фактично став першим в історії командиром українських штурмових підрозділів.
Михайло брав участь в українсько-польській війні, пройшов з боями 1918-1920 роки в Наддніпрянській Україні проти білогвардійської і більшовицької армій. На початку 20-років опинився на еміграції в Чехословаччині, навчався у Празькому університеті, працював, а на рідних землях опинився аж під час фашистської окупації. У 1944 році перед приходом Червоної армії змушений покинути батьківщину – цього разу назавжди. Опиняється в еміграції спочатку в Австрії, Німеччині, а з 1949 року – у США. Там він належить до Українських стрілецьких організацій, до Братства Січових стрільців. Помер Михайло Мінчак у 1976 році у Філадельфії.
Як зазначив Назарій Юрчишин, він намагався писати книгу максимально доступною мовою, щоб люди, які не є науковцями і небагато знають про Українських січових стрільців, сформували певне уявлення. Спогади Михайла Мінчака, інших авторів, а також газетні публікації у книзі розташовані у хронологічній послідовності подій, які у ній висвітлені – читачі матимуть можливість поступово бачити і проживати те, через що пройшов Михайло Мінчак. Наукове дослідження читається як захопливий роман.
