27 листопада Україна відзначає сумну дату своєї трагічної історії – День пам’яті жертв голодоморів, що прокотилися Україною трьома потужними хвилями, зокрема найстрашнішого – Голодомору 1932 – 1933 років. Це масштабна національна трагедія, що забрала тисячі життів українців, це незагоєна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь.
Українську націю хотіли зломити, залякати, поставити на коліна, винищити. Правду про Голодомор кілька десятиріч замовчували та викривляли. Проте вона жила в пам’яті тих, хто пережив цю трагедію, у творах українських письменників, що не злякалися писати правду тоді, коли за це можна було заплатити своїм життям. Пам’ять жива й досі, і наше завдання в тому, щоб про Голодомор знали й прийдешні покоління.
Схилімо голови в глибокій жалобі за тими людьми, які загинули голодною смертю. У спільній молитві згадаймо усіх жертв голодоморів, запалімо свічу пам’яті у власній оселі та у своїй душі! Ми маємо усвідомити, щоб цього не сталося більше з нашими дітьми, внуками, нашими правнуками, повинні бути єдині у творенні нашої Української національної держави, свідомі у своєму виборі.
Сьогодні складаємо співчуття нащадкам, родинам загиблих. Нехай Господь прийме їхні душі до Царства Божого, а нас укріпить у вірі, надії, любові. Світла пам’ять безвинно загиблим!
Ректорка професорка Валентина БОДАК
