Ім’я Олега Багана стало знаковим для української культури ще від періоду початків української державної Незалежності. Його активне, плідне перо зуміло охопити визначні ідейно-дискурсивні виміри: літературознавства, культурологічної есеїстики, політології, публіцистики, теорії та історії українського націоналізму, геополітики та історіософії. Добре відомий він у середовищі патріотичної та інтелектуальної публіки як редактор, видавець, полеміст, громадський діяч. Водночас його вдумливе й пристрасне націоцентричне слово надихало не лише майбутніх педагогів в університетських аудиторіях, а й широку громадськість, членство націоналістичних організацій та воїнів московсько-української війни. Спробуємо накреслити в основних рисах шлях становлення й виміри зробленого цієї непересічної й творчо різноаспектної особистості.
Навчався О.Баган на філологічному факультеті Дрогобицького державного педагогічного інституту імені Івана Франка упродовж 1982 – 1986 рр. Цей вищий навчальний заклад, з одного боку, мусив виконувати функцію совєтизації майбутніх учителів, особливо на гуманітарних спеціальностях, а з іншого, давав можливість допитливому розумові уникнути стагнації завдяки яскравим особистостям серед викладачів, серед яких виділялися Зенон Гузар та Василь Іванишин. І як науковці, і як педагоги ці вчителі прагнули розбудити в студентах національну відповідальність, цікавість до національної культури, фахову чутливість до українського слова. Це була правдива опозиція до совєтчини, яку всотувало молоде покоління. Викладачам філологічного факультету вдавалося творити атмосферу віддаленості від офіційної комуністичної ідеології, створювати інтелектуальну позитивну ілюзію життя в своєму, суто етнічному просторі українства.
У 1986 – 1988 рр. О.Баган влаштувався на роботу науковим працівником в нагуєвицькому філіалі Літературно-меморіального музею Івана Франка (правда, тоді село називалося «Івана Франка»). Ця, на перший погляд, неабияка посада дала насправді унікальну можливість отримати фундаментальні знання. У фондах філіалу зберігалися великі комплекти Записок Наукового товариства імені Шевченка і журналу «Літературно-науковий вістник» за 1898 – 1914 рр. Тож за два роки в О.Багана був сформований добротний науковий гуманітарний світогляд.
Від кінця 1980-х рр. активізуються цікаві й бурхливі процеси перебудови, які викликають в суспільстві різноманітні порухи й тенденції. З’являються настрої національного відродження українства. Перейшовши працювати у філіал Львівського музею історії релігії (листопад 1988 р.), О.Баган раптово знайомиться із цілою групою молодих людей зі Львова, дисидентськи налаштованих щодо комуністичного режиму в СРСР. Зокрема із учасником Української Гельсингської Спілки Петром Кагуєм і молодим істориком Миколою Бандрівським, які працювали в тому ж музеї. Вони вводять його в підпільний світ самвидаву. У кінці 1989 р. він вступає до новоствореного Народного руху України за перебудову, де працює в молодіжній секції.
У травні 1990 р. Олега Багана запросили на кафедру української літератури, врахувавши його доробок як активного літературного критика. Відтоді до сьогодні Олег Романович належить до провідних фахівців кафедри та факультету, здобувши ступінь кандидата філологічних наук та звання доцента, чий доробок вимірюється майже 800-ми статей та понад десятком ґрунтовних монографій. Сфера його наукових та політологічних зацікавлень вельми широка: від франкознавства, вісниківствознавства, історії галицької літератури до наіціософі, геополітики, історіософії. З його ініціативи проведено багато десятків вагомих наукових заходів (конференцій, круглих столів, презентацій) та видано чимало наукових збірників. Ним упорядковано й видано чимало видань українських класиків літератури, філософії, політики. Чого вартує лише десятитомне видання вибраних творів Дмитра Донцова із ґрунтовними передмовами та коментарями. У 2022 р. стає керівником франкознавчої науково-дослідної лабораторії.
Працюючи науково, Олег Романович не покидає громадську справу. Вже у 1992 р. він включається в процеси творення структур нового націоналістичного руху (зокрема, ОУНС, «Тризубу» та КУНу), який тоді набирав розмаху як альтернатива до ідейно збанкрутілого ліберал-демократизму. Досі активно співпрацює із середовищами «Тризубу», «Свободи», ОУН, «Правого сектору» та ін. У 2007 р. засновує й очолює Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова.
Тож не дивно, що у 2012 р. Олега Романовича нагородили премією ім. С.Бандери «За громадянську активність», у 2013 він стає членом НСПУ, а у 2014 р. отримує звання Заслужений працівник освіти України.
В останні роки О.Баган підняв на академічному рівні тему Галичини як самобутнього регіону, особливого культурно-цивілізаційного простору, організувавши разом із своїм другом і колегою професором Ігорем Набитовичем дві наукові конференції на базі рідної кафедри та наукової бібліотеки ДДПУ (директор Ігор Розлуцький), згуртувавши дуже цікаву групу науковців. Створив для цього спеціальний науковий журнал «Галичина: література і культурно-історичні основи».
Цей короткий портрет науковця, ідеолога, публіциста дає уявлення про величину чину, який він здійснив і продовжує здійснювати в ім’я національної гідності українства. Це чин скромного вченого й майстра пера, який стоїть на своєму місці національної самооборони із заповітом енергетики рідного Слова. У доленосний час воєнного протистояння української нації із московитськими окупантами Олег Баган підійшов до чергового етапу у своєму житті. Та вектор його ідеї та чину – незмінний. Він і далі активно бореться в культурно-інформаційному просторі, захищаючи українську ідентичність та розвиваючи національну свідомість усіх свої читачів. Про це свідчать і його крайні виступи перед громадою в інтернеті та ЗМІ, і вагомі наукові видання, й інтелектуальні ініціативи.
Ми бажаємо Олегові Романовичу міцного здоров’я, реалізації всіх задумів, звитяжних битв на культурному фронті й натхненного творчого довголіття в успішній українській державі, після перемоги над московським окупантом!
З повагою колектив факультету української та іноземної філології
