21 лютого – Міжнародний день рідної мови

“Люблю діалекти, бо в них багато життя”

Наталя Місюк

 

Міжнародний день рідної мови – свято, яке нагадує про право кожного розмовляти рідною мовою у своїй країні.

Українці це знову виборюють зі зброєю в руках. За українську мову, національну ідентичність та право бути господарями на своїй землі гинуть кращі сини та доньки країни.

Росія, як і попередніми століттями, знищує українські книги, культурні надбання, полює на патріотичних відчайдухів, котрі на окупованих територіях продовжують боротися проти намагань агресора відтворити на одвічно українських землях совєтську територію з піонерськими маршами, радянськими піснями та агітплакатами.

Як і раніше, очевидна істина: мова має значення. Це та рушійна сила, яка об’єднала українців і весь світ та веде до перемоги України. Підтримувати культурне розмаїття, захищати мови корінних народів, утверджувати українську мову як державну, посилювати обороноздатність держави – наше спільне завдання.

У системі форм української національної мови провідна роль належить літературній мові. Її фонетична система, граматичний устрій та словниковий склад слугує основою загальнонародного писемного й усного мовлення. Вона є найважливішою особливістю українського національного самовиявлення народу, його культури, які характеризують і відрізняють від інших спільностей людей. Володіння українською літературною мовою, використання її в національних писемних та усних громадянських взаємовідносинах у країні – показник виразного усвідомлення людиною, яка вважає себе представником українського народу, своєї відповідної національної приналежності й гідності.

Мова – це безсмертна душа народу, духовне багатство, незнищенна субстанція, вічний феномен. Українська загальнонародна чи загальнонаціональна мова є величезною незамкненою системою. До неї входять окремі підсистеми: українські діалекти (діалектна мова), мова фольклору, мова художньої літератури.

Будь-яка літературна мова є певною мірою штучна – її виробляли письменники, просвітителі, діячі культури внаслідок переосмислення живої мови. Часто літературна мова є чужою, запозиченою, а подекуди й незрозумілою для неосвіченої частини населення. В Україні з Х по ХVIII ст. літературною мовою вважалася штучна – українізована «староболгарська» мова, якою написано багато літературних пам’яток, зокрема «Ізборники Святослава», «Слово о полку Ігоревім», «Повість минулих літ», твори І. Вишенського, Г. Сковороди тощо. Літературна мова не була застиглою: вона постійно розвивалася, змінювалася протягом століть, збагачувалася новою лексикою, граматика її спрощувалася. Ступінь українізації текстів залежав від освіченості та «вільнодумства» авторів (церква не схвалювала проникнення народної мови в письмо).

Сучасна літературна мова була сформована на основі наддніпрянських говірок – спадкоємиць наріччя літописних полян (а також, очевидно, антського союзу племен, відомого з іншомовних історичних джерел) – у першій половині ХІХ ст. завдяки І. Котляревському, Є. Гребінці, Г. Квітці-Основ’яненку, а також Т. Шевченкові.

Отже, до формування загальнонаціональної мови українці послугувалися різними українськими говірками, використовуючи на письмі українізовану «староболгарську».

Говірки в складі української мови є основою місцевого усного мовлення корінного населення України. Але на відміну від української літературної мови – це мовний скарб, з яким безпосередньо пов’язане походження українського народу і вся його історія. Структурно-територіальна подібність і відмінність українських говірок була і залишається найважливішим показником етноісторичної особливості українського народу й приналежності до неї носіїв цих говірок незалежно від їх національного самоусвідомлення. Тому вивчення українських говірок мало і має зараз дуже важливе значення для вирішення найважливіших питань етнографії та історії українського народу. 

Говірки української мови є джерелом розкриття таємниць її старожитних історичних та доісторичних глибин. Як відомо, лексеми позначають предмети та явища побуту, рід занять людей у тій чи іншій сфері, визначають глибину та деталізацію усвідомлення ними певного боку мовлення, її сутності, тонкощів почуття людей і т.п. Але разом з тим лексика ілюструє і традиційне усвідомлення, історичне походження, призначення.