До 145-річчя від дня народження Олександра Олеся

«Україна дістала поета-лірика, котрого виглядала від часів Шевченка!»

М. Грушевський

 

Олександр Іваанович Кандиба ( 5 грудня 1878 – 22 липня 1944) – український письменник, поет, драматург, представник символізму. Свої твори публікував під псевдонімом Олександр Олесь. Батько поета та політичного діяча Олега Ольжича.

Олександр Олесь – знакова постать в українській культурі першої половини ХХ ст. Його поезія справила великий вплив на творчість багатьох вітчизняних авторів красного письменства. Незаперечним був авторитет поета серед мистецької еліти української еміграції міжвоєнного періоду.

Після багатьох років вимушеного забуття його художня спадщина стала доступною лише в останні десятиліття .

З 1903 О. Олесь розпочав свою літературну діяльність. З 1911 працював у редакції «Літературно-наукового вісника» та у видавництві «Лан». 1919 виїхав до Будапешта як аташе з питань культури посольства Української Народної Республіки в Угорщині. З 1920 проживав у Відні, де очолював Союз українських журналістів та редагував журнал «На переломі». З 1924 жив у Празі (Чехословаччина).

Творчість О. Олеся поділяється на два періоди: в Україні (1907 – 1918; видано поетичні збірки «З журбою радість обнялась» (1907), «Поезії» (1909), «Твори» (1914), «Драматичні етюди» (1914), «На зелених горах» (1915) та ін.) та в еміграції (1919 – 1944; «Чужиною» (1920), «Перезва» (1921), «Кому повім печаль мою» (1931); збірка історичних поезій «Минуле України в піснях: Княжі часи» (1930); драма «Земля обітована» (1935), драматична поема «Ніч на полонині» (1943–44)).

 

Дослідники творчості поета вказують на стильові ознаки неоромантизму та символізму. В руслі неоромантизму поет наголошує на громадянській місії творчості, мистецтва, ідеї служіння художника слова суспільній справі, насамперед національно-визвольній боротьбі, ідеї духовного провідництва, культ сильної особистості, здатної запалювати інших.

 

З символізмом поезію О. Олеся об’єднує бачення творчості як осягнення абсолютних, божественних цінностей, при цьому творчість як шлях пізнання абсолютної духовності невіддільна від осмислення духовної цінності любові: образ коханої та ідея Бога становлять єдиний імпульс до творення. Символістичному світогляду співзвучно обожнення ідеї визволення України, християнську ідею воскресіння поет проектує на історичну долю України. Важливого значення набуває символіка природи: сонце – символ творчої енергії життя, гірські вершини – як символи духовної свободи, прагнення до ідеалу.

О. Олесь є автором перекладів та віршованих поезій для дітей («Казки» В. Гауфа (1911), «Пісня про Гайявату» Г. Лонгфелло (1912), «Арабські казки» (1917), «Злидні» (1927), «Солом’яний бичок» (1927), «Микита Кожум’яка» (1929).

Поезії О. Олеся покладено на музику: М. Лисенко (хор «Три тости»; романс «Айстри»), Я. Степовий (цикл солоспівів «Пісні настрою», романс «Зимою», «Не беріть із зеленого лугу верби»), К. Стеценко («І Ви покинули», «Літньої ночі», «О, не дивуйсь», «Хіба не сонце ти прекрасне»), С. Людкевич («Тайна») та ін.

22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як отримав повідомлення про загибель сина Олега Ольжича.

3 січня 2017 року останки письменника та його дружини були ексгумовані.

13 січня 2017 року влада Чехії дозволила передачу Україні ексгумованих останків українського письменника. 29 січня 2017 року прах Олександра Олеся і його дружини Віри було перепоховано на Лук’янівському кладовищі у Києві після панахиди у Володимирському соборі.

Літературознавці впевнені, що, крім Шевченка, ні до, ні після Олександра Олеся рівних йому по силі поетичного таланту в українській історії не було. Іван Франко порівнював його вірші з музикою, Короленко назвав його «українським Гейне», а Леся Українка зізналася, що не може більше писати лірику після Олександра Олеся.