«Глядач – особливо український –
має виходити з зали непереможним!»
Ірен Роздобудько
9 вересня в Україні відзначається День українського кіно. Свято було започатковано указом Президента України від 12 січня 1996 року і призначено на другу суботу вересня.
Слід зазначити, що фактично розвиток українського кіно розпочався ще в 1893 року, коли механік – конструктор Йосип Тимченко за два роки до братів Люм’єр розробив перший в світі апарат «кінескоп», придатний для кінозйомки та кінопроекції. А 1896 року в оперному театрі Харкова фотограф Альфред Федецький влаштував показ кількох документальних фільмів невеликого обсягу. І це вважають першим публічним кіносеансом історії українського кінематографа.
«Земля» (1930, Олександр Довженко)
Легендарний фільм Олександра Довженка, який приніс йому світову славу. «Земля» вважається справжнім гімном праці, землеробству і людині. Довженко першим у світовому кіно висловив світогляд, який якісно відрізняється від усього зображуваного раніше. Це світогляд нації хліборобів, поетизація природи і праці. Режисер зняв гранично просту, але дуже драматичну історію селянської родини в епоху колективізації. Однак тут фірмові прийоми зйомки Довженка з довгими пейзажними планами стали справжнім тріумфом форми над змістом.
Після виходу «Земля» була дуже популярна за кордоном (і досі її вивчають у світових кіновузах). Світові критики називали Довженка «Гомером кінематографа», тоді як у Радянському Союзі стрічка була заборонена до 1958 року через надмірний натуралізм, пантеїзм і зневажливе освітлення класової боротьби. Проте в умовне свято дня народження українського кіно складно знайти більш доречний фільм для вечірнього перегляду.
«Тіні забутих предків» (1965, Сергій Параджанов)
Десятки років ворогують два давніх гуцульських сімейних клани. Але серед озлобленості й помсти зароджується чиста і світла любов молодих паростків цих великих родин – Івана та Марічки. Багато випробувань доведеться подолати коханим, перш ніж поєднаються їхні серця. Така собі масштабна варіація прочитання історії Ромео та Джульєтти (за твором Михайла Коцюбинського), тільки з поправками на українську ментальність, принесла режисеру Сергію Параджанову світову популярність.
«Білий птах з чорною ознакою» (1971, Юрій Іллєнко)
Дуже ризикове, багато в чому революційне для свого часу кіно. Юрій Іллєнко ризикнув власною поетичною кіномовою заговорити про драматичні події нещодавнього минулого – боротьбу за утвердження соціалізму на західноукраїнських землях перед Другою світовою й одразу після неї. Батько, щоб родина вижила в період тотального зубожіння, вирішує продати синів у батраки – така у фільму сюжетна зав’язка. «Білий птах з чорною ознакою» має в собі багато рис героїчного народного епосу, в деяких деталях відчувається автобіографічність матеріалу, особливо в усьому, що стосується зображеного тут міфу про дитинство у гірському селі, перших душевних переживань на трагічному тлі історії.
«Вавилон-ХХ» (1979, Іван Миколайчук)
Одна з найкращих ролей Івана Миколайчука, естетичного символа українського поетичного кіно, який виступив і режисером фільму. Коли письменницю Марину Гримич запитали про її улюблений український фільм, вона не задумуючись назвала саме «Вавилон-ХХ», додавши, що це «архетипічний фільм, твір, в якому закодовано всю базову інформацію про українців». Там і справді є усе: любов і смерть, гріх, специфічний народний гумор та мандрівний народний філософ із цапом Фабіяном, класичний фольклорний сюжет «пошуку старовинних скарбів». І не тільки!
«Донбас» (2018, Сергій Лозниця)
Своїм фільмом Сергій Лозниця вдарив по больовій точці сучасної України. Поки спонсовані Держкіно патріотичні бойовики показують жахи військових конфліктів і хоробрість наших солдатів, «Донбас» показує, що відбувається з іншого боку барикад, де реальність межує з абсурдом.
При цьому режисер підкреслює, що це фестивальне кіно, головний задум якого – спровокувати глядачів (як в Україні, так і в усьому світі) на дискусію навколо цих жахливих подій. Антивоєнна притча про абсурдність силового вирішення конфліктів, що підкреслює стан фейковості «самопроголошених республік».
«Донбас» здобув нагороду «Особливий погляд» на Каннському кінофестивалі та був висунутий на премію «Оскар» від України. Фільм складається з 13 епізодів, за основу яких Лозниця взяв аматорські Youtube-ролики, які зняли на підконтрольній самопроголошеними «ДНР» і «ЛНР» у 2014-2015 роках території.
«Довбуш» (2023, Олесь Санін)
Історичний пригодницький фільм «Довбуш» зняв український режисер Олесь Санін. Для цього проекту він став співавтором сценарію, режисером та співпродюсером. Санін залучив до процесу професіоналів із Польщі та Канади. Готуючись до зйомок, тривалий час працювали з архівними записами тієї пори. Розпочали знімати у серпні 2018 року. Кілька разів процес призупинявся через технічні труднощі та пандемію. Натурні зйомки проходили у Карпатах, на Тернопільщині, у Києві, та, зокрема, і у Дрогобичі.
На початку 18 століття жителі Карпат потерпали від несправедливого панування польської шляхти. Брати Олекса (Сергій Стрельников) та Іван (Олексій Гнатковський) Довбуші стали одними з тих, хто не бажав миритися з несправедливістю. Однак різне розуміння того, якою має бути помста, робить братів ворогами. Серед жорстокості світу, лицемірства й жадібності шляхти та втрат близьких людей, Олекса намагається бути щасливим та вибороти щасливу долю своїм землякам.
Сьогодні в Україні існує і поки що діє п’ять державних кіностудій: Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка, Національна кінематика України, відома раніше як кіностудія науково-популярних фільмів, Українська кіностудія анімаційних фільмів, Українська студія хронікально-документальних фільмів, Одеська кіностудія. А також налічується понад тридцять приватних студій, які не лише знімають реклами та кліпи, а й намагаються створювати українське кіно.
