Одна з найзнаковіших у сучасному літературному процесі постатей, івано-франківський поет, письменник, есеїст Тарас Прохасько, оригінальний стиль якого позначився на творчості багатьох молодших прозаїків, вказує на світоглядний злам, що відбувся у 90-х роках ХХ століття, пов’язаний не тільки з розпадом наддержави, але з самим механізмом думання . Окрім зміни типу мислення у світі, яку відчув письменник, від перших текстів (новела «Спалене літо», збірка повістей «Інші дні Анни») до роману «Непрості» та подальших текстів есеїстики та авторських колонок відбувався постійний поступ авторського розуміння людини, її відносин зі світом та рівнів трансцендентного. У есеїстиці, інтерв’ю та прозі Т. Прохаська можна знайти згадки про різні філософські і наукові теорії, що виявилися близькими авторові, знайшовши кореляції з внутрішнім світом автора.
Твори Тараса Прохаська, незалежно від жанру вирізняються глибиною осмислення, меланхолійністю, відчуттям авторської гармонії з собою і світом як наслідок втіленої у життя практики християнського смирення. Це окремий світ, наповнений виваженістю, спокоєм та любов’ю до всього сущого і водночас необхідністю невпинного його пізнання через спостереження та роздуми. Авторська уважність, «включеність» у життя тут-і-тепер, причетність до світу, до культури, у котрих живеться – все це у сумі зумовило таку особливу чутливість Прохаська до найактуальніших і часом найболючіших тем нашого сьогодення.
Вміння бути самодостатніми і сприймати себе такими, якими ми є, не намагаючись дорівнятися до когось – ось та риса, якої на думку Прохаська, бракує українцям. Прагнення бути схожими на когось зазвичай реалізуються дорогою ціною – через втрату власної автентичності з подальшим утвердженням комплексу меншовартості.
Бібліографічний список літератури