До 105 річниці від дня народження Олеся Гончара  (1918-1995)

Росію погубить ненависть, яку вона розпалює в собі, ненависть до України.

Олесь Гончар

 

Сьогодні література ХХ ст. є невід’ємною і важливою часткою вітчизняного літературного процесу. Її специфіка обумовлена низкою чинників різноманітного характеру, що визначили обличчя національної культури минулого століття. Є в літературі такі імена, без яких не можна уявити саму літературу. Так неможливо уявити українську літературу без фундаментальної постаті О. Гончара, письменника високої совісті, глибокого життєвого досвіду, художньої майстерності. Незаперечним стало те, що в літературі XX століття письменник посідає почесне місце класика, людини, що створила справжні шедеври реалістичної прози

Найвидатнішими творами О. Гончара стали «Прапороносці» і «Тронка», «Твоя зоря» і «Людина і зброя», «Таврія» і «Перекоп», «Бригантина» і «Берег любові», «Собор» і «Циклон», «Ніч мужності» і «Чорний яр». Коли читаєш романи і повісті, новели й нариси О. Гончара, вражає те різноманіття людських характерів, які він створює, повнокровність та художня правдивість їх, органічна краса його стилю.  Його судження про літературний процес відзначають сявсеосяжністю поглядів, узагальненням і виведенням закономірностей уроків літератури.

Олесь Гончар – неповторний класик письменницької публіцистики другої пол. ХХ ст. Центральне місце ній посідає Україна, її талановитий народ, що віками пригнічувався різними чужоземними поневолювачами, титанічна боротьба за волю якого увінчалася здобутком незалежності своєї держави в 1991 р., до чого чимало зусиль гострим публіцистичним словом доклав письменник. У основі провідних мотивів його творчості є корінні питання буття українського народу, його минуле, сучасне та майбутнє. У мотивах державотворення, взаємин митця і влади, захисту національної мови, ставлення до співвітчизників за межами України, збереження навколишнього середовища, оцінці мистецької спадщини та її найвидатніших представників простежується еволюція світогляду й підходів автора до зображення й оцінки дійсності: від лояльного ставлення до існуючої в СРСР політичної системи в довоєнний час, щирої віри в поширені міфологеми тієї пори, через сумніви й вагання в добу хрущовської «відлиги», спроби гуманізувати, демократизувати й спрямувати в цивілізоване річище суспільний розвиток у роки «застою», до усвідомлення необхідності боротьби за проголошення України як незалежної держави.

Ми напевно ніколи б і не змогли дізнатися, якою людиною був Олесь Гончар, якби не його дивовижні «Щоденники», що вийшли  у трьох томах. В їх основу покладено понад 120 записників, що збереглися в архіві, який дбайливо зберегла  дружина письменника.

Щоденникові записи О. Гончара охоплюють понад 50 років життя, а саме 1943 – 1995 рр. «Щоденники», на жаль, досі опубліковані далеко не повністю, показують нам глибоко трагічну постать непересічної людини, яка стала живим уособленням долі України, що у ХХ столітті здобула, втратила і відновила свою політичну свободу. І хоч би як там було, в останні свої десять років життя Олесь Гончар зумів стати вільним.