М. Куліш – знакова постать у мистецькому житті України 20-х років ХХ століття .
Українська драматургія 20-30-х років ХХ ст. – складна і суперечлива віха розвитку української мистецької культури. Одним з визначних митців цієї доби є Микола Куліш, творчість якого визначає шляхи розвитку драматургії цього періоду. Дослідженню творчої спадщини автора присвячено чимало праць. Проте творчий доробок М.Куліша у контексті розвитку нових художніх напрямків і течій поки що вивчений недостатньо.
Національна ідентичність постійно перебувала в зоні пошуків Миколи Куліша. Його п’єси свідчать, що автор вважав цю проблему однією з основних, пріоритетних в українській літературі (і драматургії – зокрема) 20-х років минулого століття.
Поняття українська культура для Миколи Куліша невіддільне від поняття культура. Українська культура в його творах включає, вбирає в себе Біблію і Петрарку, Сервантеса і Мольєра, Ґете і Гоголя, Бетховена і Фройда… Усе це наріжні камені тієї єдності, що висловлюється українською мовою. А українська мова – основа національної ідентичності в його творах. Куліш за десять років своєї творчості піднісся від цілком реалістичної першої п’єси «97» до модерних творів останніх перед арештом років. Його драми ввібрали в себе досвід українського авангарду, російського формалізму, німецького експресіонізму. Усе це стало фактом єдиної української літератури ХХ ст., одним із найвищих досягнень якої є драматургія Миколи Куліша.
Сучасному читачеві відомі такі п’єси М. Куліша, як «97», «Народний Малахій». «Мина Мазайло», «Патетична соната», «Маклена Граса».
Найважливішою рисою таланту Миколи Куліша є трагедійність світобачення, яке поступово перетворювалося на трагікомічне, трагіфарсове, що визначає тип сучасної культури взагалі. Як драматург він послідовно йшов до створення драми модерну, яка за останні сто років отримала в різних країнах кілька назв – від драми експресіонізму до драми абсурду.
Проблематика драматургії Куліша досить широка й актуальна. Тут і проблема селянина, якого насильно «колективізують» і морять голодом, і проблема руйнування людської особистості у надмірно складних обставинах, і проблема пристосуванства, і проблема національного самозбереження, і багато інших. Однак слід зазначити, що митець зосереджував свою увагу не тільки на тих проблемах, які набули актуальності у його час, але і з тонкою прозорливістю справжнього митця зміг відкрити ті проблеми, які тільки накреслювалися в українському суспільстві. Він виявив уміння проаналізувати глибинні соціотворчі процеси, передбачивши їх можливі наслідки, часом трагічні.
Драматургія М. Куліша позначена різноманітними культурно-літературними впливами, як-от реалістичний, побутовістський, національно-вертепний, вплив драматургії абсурду, натуралізму, потоку свідомості, експресіонізму, символізму. І таке поєднання усього світового драматургійного досвіду виводить українську драматургію на рівень загальноєвропейської і світової.
У ланці драматичної творчості М. Куліш працював майже 30 років, створивши справжні перлини української драматургії, над якими вже не одне десятиліття схиляється вдумливий інтелектуальний читач, які є своєрідником підручним історії, відтворюючи дух часу, що надихав митця.
Масштаб таланту М. Куліша невимірний. Недарма ж Лесь Танюк так відгукнувся про нього: «Важко говорити, ким міг би стати Микола Куліш, бо загинув він у самому розквіті сил, загинув, почуваючи в собі могутню потугу творення». Сучасники із захопленням говорили про Куліша, зокрема Лесь Курбас вважав його провідним українським драматургом, підкреслюючи, що до його п’єс треба ставитися як до творів визначного митця. І нам залишається тільки жалкувати, що це плідне дерево було підтято у самому квіту, що українська література не побачила багатьох надзвичайно талановитих творів.