300 років від дня народження українського філософа, просвітителя-гуманіста, філософа, поета – Григорія Сковороди

3 грудня виповнюється 300 років від дня народження українського філософа, просвітителя-гуманіста, філософа, поета – Григорія Сковороди.

Небагато є в історії мислителів, спадщина яких тлумачилась би так різноманітно, як – від ювілею до ювілею – по-різному тлумачиться спадщина Сковороди. Мимоволі виникає питання: якщо розбіжності в розумінні доробку Григорія Сковороди настільки великі, то чи не дав він сам приводу для цього? Чи нормально, коли написане і сказане поетом і філософом кожен може розфарбовувати по-своєму, як дитячу картинку? Може, мали рацію перші автори спогадів і нарисів про Сковороду, які дивувалися його оригінальності і самобутності, але не надавали серйозного значення його мудруванням? А чи не стали виною всьому ювілеї, що мимоволі настроюють усіх на урочисто-панегеричний лад в дусі пануючих настроїв епохи?

Щоб прочитати поезії Сковороди так, як вони читалися в його часи, необхідно завжди пам’ятати, що це – канти, духовні пісні. Вони є цілком християнськими за образністю, сполучають «малоросійські» мовні й образні елементи не тільки з книжноукраїнськими, а й з церковнослов’янськими архаїзмами, що іноді йдуть цілими періодами і добре зрозумілі тогочасним освіченим українцям, які від дитинства співали щось подібне в церкві на крилосі. Канти Сковороди були б сприйняті й тоді, коли б вони не містили нічого, окрім звичних християнських повчань. Зрештою, маса виконавців і слухачів, очевидно, і не вбачала в «божественних піснях» нічого особливого, незвичного, того, що виходило б за рамки церковної повчальної традиції. Але для тих, хто знався на духовних піснях, проповідях, книгах, тонкощі становили найголовніше і добре запам’ятовувалися. Почати варто з факту, який усім добре відомий: у своїй торбині мандрівний мудрець носив лише одну книжку – Біблію і любив повторювати, що її цілком достатньо для духовної освіти.

Чи припустима характеристика філософії Сковороди як явища Просвітництва, якщо він так міцно зав’язаний на Біблії? Варто зазначити, що сама по собі орієнтація на біблійні тексти ще не дає підстав відокремлювати Сковороду як філософсько-релігійне явище від просвітництва «раннього Модерну». Тлумачення Григорієм Сковородою біблійної і взагалі християнської символіки, як відомо, досить вільнодумне.

У своїх філософських діалогах Григорій Сковорода каже, що найперше людина має «пізнати себе», зрозуміти, що для неї є її «сродним», усвідомити, що вона є частиною чогось вищого і всеосяжного, і жити, роблячи добрі справи. Через пізнання самої себе, за Сковородою, людина може пізнати сутність усього сущого.

Спадщина Сковороди належить до визначних надбань вітчизняної культури, а його ім’я зайняло помітне місце в ряду видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу України. У свідомості сучасників та нащадків Сковорода постає як мандрівний філософ-вільнодумець, вчитель, який був передвісником нової епохи – епохи українського романтизму.