Прозаїк, критик, літературознавець, публіцист, громадський діяч і видавець. Михайла Слабошпицького називають колекціонером відомих людей, адже він займав особливу нішу в українській літературі – писав художньо-біографічні романи про визначних українців, у яких доводив: «Неможливо в дощову погоду не вступити у болото. Відомі люди в нього також вступають. Але тим вони й цікаві для нащадків». За творами й статтями пана Михайла сучасні школярі вивчають долі та творчість видатних земляків.
Слабошпицький – автор книг «Поет із пекла (Тодось Осьмачка)», «Никифор Дровняк із Криниці», «Веньямін літературної сім’ї (Олекса Влизько)», «З голосу нашої Кліо», «Українські меценати», «Українець, який відмовився бути бідним» (про Петра Яцика), «Пейзаж для Помаранчевої революції», «25 поетів української діаспори», багатьох дитячих оповідань. Його роман «Марія Башкирцева» виходив у перекладах французькою і російською мовами.
Автор понад двох десятків книжок для дітей та юнацтва, прози, публіцистики й літературної критики.
Книжка «Що записано в книгу життя. Михайло Коцюбинський та інші» була презентована у 2012 році в київській «Книгарні Є». У романі автор розповідає про події початку XX століття від імені Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Володимира Самійленка та інших постатей. Михайло Слабошпицький писав роман 5 років, матеріали до нього збирав близько 10.
У грудні 2015 року презентував у Києві книжку «Наближення до суті. Літературні долі» – про 35 письменників. Автор книжок «Протирання дзеркала» (2017) й «Тіні в дзеркалі» (2018). Упродовж 2017−2020 рр. побачили світ чотири книги спогадів письменника, видавця і громадського діяча Михайла Слабошпицького. У тетралогії автор описує події та людей, які впливали на його життя і світогляд, а також крізь призму журналістсько-письменницького досвіду змальовує атмосферу радянської України та України часів незалежності.
Про М. Слабошпицького як письменника варто судити також із його думок про місію письменництва: «Українські письменники в особливій ситуації, що ти маєш більше відповідальності, ніж твої колеги з Франції, Англії… Український письменник – дерево, яке виросло не там і не так. Український письменник мусить бути революціонером, будитилем, просвітителем, навчитилем, моральним авторитетом і поряд зі священником в тому суспільстві стояти, а потім бути, може, письменником. Коли така квола держава і ми всі відчуваємо, що вона не дуже українська держава наша, знову українському письменнику доводиться бути останньою чергою письменником, бо він повинен очолювати демонстрації, протести… Мріється, що нарешті український письменник нарешті стане просто письменником». А нам усім мріється, що усе зміниться в нашому суспільстві, коли ми почнемо зміни із себе та коли за нашими плечима будуть стояти такі надійні та мудрі корифеї, титани як Михайло Слабошпицький.
