Володимир Фрайт – постать на тлі українського визвольного руху

Василь Ільницький

Володимир Фрайт – постать на тлі українського визвольного руху

Сучасний стан дослідження історії національно-визвольної боротьби ОУН і УПА дозволяє докладніше з’ясовувати життєвий шлях і діяльність у підпіллі не тільки найвищих його провідників (Степана Бандери, Романа Шухевича, Василя Кука), а й керівників середньої і низової ланки, праця яких і визначала масштабність, тривалість та ефективність цієї боротьби. Проте на сьогоднішній день ще залишаються незаслужено забутими десятки, сотні імен визначних діячів національно-визвольного руху.

З поміж багатьох провідних діячів українського визвольного руху 1940 – 1950-х років чільне місце посідає постать Володимира Фрайта-“Владан” – одного із організаторів і керівників збройної боротьби ОУН та УПА на території Карпатського краю ОУН. Важливість дослідження історії життєвого і підпільного шляху зумовлена необхідністю ґрунтовного висвітлення його ролі та осмислення місця у національно-визвольному русі українського народу. Крім цього потреба вивчення даної проблеми зумовлена відсутністю спеціальних наукових студій, у яких повноцінно висвітлюється постать Володимира Фрайта. Водночас виявлені маловідомі архівні джерела дають можливість повніше висвітлити обставини його загибелі.

Коротко його життя та діяльності вже торкалися дослідники Григорій Дем’ян [27; 28]. Опрацювавши масив документів і свідчень солідну біографічну довідку про “Владана” склав Петро Содоль [41]. Важливе значення має ґрунтовне дослідження Володимира Мороза [38]. Однак усестороннього висвітлення його внеску в український визвольний рух наразі не здійснено. Потреба повернутися до підпільного шляху і питання загибелі Володимира Фрайта зумовлюється появою нових документів, які проливають світло на це питання.

Народився Володимир Васильович Фрайт у селянській сім’ї 13 серпня 1911 р. у с. Лішня Дрогобицького району Львівської області [22, арк. 2; 2, арк. 5] . Незважаючи на матеріальну скруту, батьки намагалися дати йому добру освіту. У списках учнів Стрийської гімназії Володимир Фрайт фігурує як учень 1а класу у 1923 році [23, арк. 40]. Проте навчання перервалося і він знову продовжував навчався у першому класі 1925–1926 навчального року; відтак у 1928–1929 навчальному році – учень 4-Д класу, у 1930–1931 – 5-Б, у 1931–1932 – 6-Б, а у 1932–1933 – 7-С [34, с. 25, 32, 44, 51; 35, с. 18]. Під час навчання В. Фрайт познайомився і зійшовся з багатьма майбутніми діячами визвольного руху. Зокрема, серед його однокласників були Кость Цмоць, Григорій Гасин, Григорій Дулин, Роман Ференц, Дмитро Корінець, Богдан Галайчук, Зиновій Гойсак, Володимир Тимчій, Лев Ребет, Василь Яворів та ін. [23, арк. 29–51; 34, с. 25, 32, 44, 51; 35, с. 18]. Перебуваючи на різних щаблях підпільної адміністрації Володимир Фрайт послуговувався значною кількістю псевд: “Жар”, “Карб”, “Владан”, “Батько”, “Владко”, “Роман”, “Вир”, “інж. К. Владан”, “АГБ”, “98”, “96”, “90”, “456”, “202”, “082”, “016”, “16”, “Б-7” (що свідчить про його особливу конспіративність).

У вересні 1932 р. був заарештований за підозрою в приналежності до ОУН. У листі до Українського технічно-господарського інституту від 13 липня 1933 р. він писав: “Я скінчив 6 кляс, в семій клясі, в вересні 1932 р. мене арештовано за підозрою у приналежності до ОУН, як і інших товаришів з Стрийської гімназії. Тепер не хочуть прийняти до ніякої школи на матуральний курс” [22, арк. 9]. Загалом у 1932–1933 навчальному році із Стрийської гімназії було виключено і вибуло 34 учні з 204, які навчалися у 2–8 класах утраквістичного відділу [35, с. 16].

Після цього 22 вересня 1933 р. В. Фрайт подає заяву на хіміко-технологічний відділ Українського технічно-господарського інституту (УТГІ) в Подєбрадах (Чехія) та просить повідомити його про те, чи почнеться курс, якщо ні, то здаватиме матуру як екстерніст при греко-католицькій Малій Духовній Семінарії у Львові [22, арк. 1]. З поміж документів для вступу подає шкільне свідоцтво першої державної гімназії ім. Маршала Юзефа Пілсудського в Стрию [22, арк. 1].

16 жовтня 1933 р. Володимира Фрайта зараховують на курси українознавства при УТГІ. Проте навчання в черговий раз було перерване арештом восени 1933 р. Після виходу на волю у травні-червні 1934 р. В. Фрайт виявив бажання навчатися на агрономічному відділі УТГІ [22, арк. 11]. У зв’язку із малою кількістю курсантів агрономічний відділ не функціонував, проте діяли окремі курси, а тому В. Фрайт записався на курси: 1) технічного перероблювання садовини й городини; 2) птахівництва й крілярства; 3) перероблювання шкіри; 4) практичної фотографії [22, арк. 10, 12, 14].

Розпочате навчання очевидно продовжилося на агрономічному відділі Львівської політехніки, хоча і з значною перервою, і, ймовірно, було завершене в період німецької окупації, оскільки згодом В. Фрайт ставив підпис із зазначенням кваліфікації “інженер” [30, с. 100]. Збереглися відомості про призначення та отримування ним стипендії (у першому семестрі 1942–1943 рр. отримував 200 злотих, в другому семестрі 1943 р. – 250 злотих) [42, с. 3; 40, с. 3].

Очевидно, що Володимир Фрайт членом ОУН став ще у 1930-х роках, за що неодноразово арештовувався польською владою [38].

Протягом 1936–1939 роках В. Фрайт працював інструктором хліборобського вишколу молоді товариства “Сільський господар” у Стрию, часто відвідуючи навколишні села [29, с. 325; 27, с. 519–520] . Основними завданнями таких вишколів було не лише навчання та впровадження інноваційних технологій у сферу сільського господарства, але й національно-патріотичне виховання української молоді. Окрім цього, під крилом “Сільського господаря” здійснювалася також і початкова військова підготовка.

Протягом 1940–1941 рр. Володимир Фрайт перебував на Підляшші, де разом з друзями організовував українське культурне та економічне життя. Зокрема, 14 грудня 1940 р. на зборах 300 селян-кооператорів його було обрано до складу дирекції Повітового союзу кооперативів у Білій Підляській як господарчого референта. Союз об’єднував 67 кооператив-членів. Грошові обороти союзу протягом 21 грудня 1939 р. – 15 червня 1940 р. становили 42 919 218 злотих [44, c. 688]. Після проголошення Акту відновлення Української держави вирушив у складі Похідних груп ОУН на Житомирщину, де у серпні-вересні 1941р. виконував обов’язки провідника Звягельської округи ОУН, користувався псевдо “Батько”. Під керівництвом Володимира Фрайта почалася серйозна адміністративна та пропагандистська робота. Особливий акцент робився на школярів та вчителів, саме тому був розроблений план організації у районному центрі гімназії гуманітарного типу та по селах району – десятирічки і семирічки [36, с. 15].

Після смерті матері повернувся на Стрийщину та залишився працювати у місцевій мережі ОУН [36, с. 20–21]. Певний час діяв на посту референта Служби безпеки Стрийського окружного проводу ОУН та на інших постах [37, с. 148].

Офіційно під час німецької окупації влаштувався працювати агрономом [31, с. 291]. Із приходом радянської влади переїхав у м. Сколе, працював в районному земельному відділі на посаді старшого агронома.

Після переходу в підпілля Володимир Фрайт почав з 23 червня 1945 р. працювати редактором Дрогобицького окружного осередку пропаганди [21, арк. 111]. До його обов’язків, відповідно до інструкції крайового осередку пропаганди ч. 3/45 від 10 травня 1945 р., входило: 1) організовувати друк в потрібній кількості центральних, крайових та місцевих видань; 2) організовувати роботу репортерів-дописувачів до видань та їх надсилання до крайового осередку; 3) відповідати за роботу техланки (машиністів, циклостилістів чи друкарів); 4) звітувати у визначений час референтові пропаганди; 5) виконувати інші доручення референта.

Після переведення Олександра Андрусейка-“Аркадія” з посади референта пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН на пост організаційного референта цього ж проводу, у січні 1946 р., новим керівником референтури пропаганди призначили Володимира Фрайта [21, арк. 319]. Результати діяльності референтури пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН під його керівництвом відображені у повстанських документах, зокрема, у “Звіті про т. зв. вибори до т. зв. верховної ради УРСР, що відбулися 9-го лютого 1947 року” (19.07.1947 р.) [14, арк. 133–146], “Звіті з пропагандивної роботи Самбірщини, Стрийщини і Турчанщини за час від 1 липня 1947 р. до 30 червня 1948 р.” (жовтень 1948 р.) [24], “Звіті пропагандивної роботи з Стрийського, Скільського, Славського, Боринського і Турківського районів за час від 1 липня 1948 до 30 червня 1949 р.” (листопад 1949 р.) [16, арк. 111–148] .

Так, протягом противиборчої кампанії 1947 р. у Славському районі було поширено 13100 закликів і 900 листівок, у Сколівському відповідно 3000 і 200, у Меденицькому і Дрогобицькому – 14000 і 2750, Самбірському надрайоні – 33950 закликів і листівок [25, арк. 10]. Протягом 1 липня 1947 р. – 30 червня 1948 р. було проведено 2196 мітингів і гутірок під час яких поширено 145799 примірників друкованої продукції [24, арк. 37]. Під опікою Володимира Фрайта була налагоджена праця окружного техзвена – так звана друкарня імені Лопатинського в Стрию, де вперше побачили світ твори Богдани Світлик-“Марії Дмитренко” – збірка “На смерть, не на життя”, новели “Учителька” та “Михайлик”, збірка “Кузьменка” під назвою “Двигнем”, кілька випусків для молоді “Слідами героїв”. До складу референтури пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН протягом 1944 – 1950-х рр. входило понад десять підпільних друкарень (так звані техічні ланки (звена) [39, с. 193]. Протягом 1947–1948 рр. окружний осередок пропаганди надрукував 218772 примірників різної літератури, зокрема 68351 – місцевих [24, с. 21]. На території Стрийського, Сколівського, Славського, Боринського і Турківського районів за 1 липня 1948 – 30 червня 1949 рр.” поширено 96841 примірник літератури [16, арк. 134]. За планом, тираж підпільних друкарень Дрогобицького окружного проводу на зиму 1949–1950 рр. мав перевищити 300000 екземплярів [26, с. 144] , при цьому в окружній друкарні ім. Лопатинського за план друку націоналістичних брошур і книг (без листівок) складав 17000 екземплярів [20, арк. 82–83; 11, арк. 147; 13, арк. 428; 18, арк. 60–61]. Вищеназвані факти засвідчують як розмах підпільної пропагандистської праці на Дрогобиччині, так і високі організаторські здібності В. Фрайта.

Досить детальні відомості про В. Фрайта подає довідка “По агентурній справі №27 “Омут”, на учасників Дрогобицького окружного проводу ОУН станом на 1 березня 1949 р.”: “Референт пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН Фрайт Володимир Васильович, 1911 року народження, уродженець с. Лішня Дрогобицького району, українець, б/п, з вищою освітою, закінчив Львівський агрономічний інститут [агрономічний факультет Львівської політехніки – В.І.], відомий в оунівському підпілля по псевдах “Жар”, “Карб”, “Владан” і “202”, на озброєнні має автомат ППС і пістолет… Середнього росту, нормальної статури, лице кругле з виступаючим підборіддям, ніс довгий загнутий вниз, вуха маленькі, очі карі, брови великі чорні, брюнет, має лисину, з цієї причини голить голову, носить невеликі чорні вуса, інколи відпускає бороду” [2, арк. 5]. Далі зазначено, що “Карб” протягом 1945–1946 рр. разом з членами своєї референтури постійно перебував у лісових масивах біля сс. Головецько і Гребенів Славського району; взимку 1947–1948 рр. перебував у районі с. Кам’янка Сколівського району в криївці провідника окружного проводу ОУН “Нечая”, а в грудні 1947 р. з друкарською технікою перейшов у криївку провідника Стрийського надрайонного проводу ОУН Володимира Лика-“Данила”, яка розміщувалася у лісі між с. Семигинів Сколівського району і с. Танява Болехівського району Станіславської області; у лютому 1948 р. перебрався у нову криївку в районі с. Долішнє Сколівського району Дрогобицької області до господарчого референта Сколівського районного проводу ОУН Миколи Кецика-“Мороза” [2, арк. 6–7] . Підпільник Юрій Попович-“Вільховий”, “Мак”, який тривалий час займав відповідальні пости районного і надрайонного рівня, давав таку характеристику В. Фрайту: “Маленького зросту, худощавої тілобудови, лице сухощаве, продовгувате, брюнет, очі карі, ніс довгий, рот великий, губи середні. “Жар” переважно одягався у військовий піджак і штани захисного кольору, петлюрівська шапка і чоботи. На озброєнні має автомат “ППС” і пістолет системи “Вальтер” [5, арк. 24–25].

У 1947 р. окружний провідник Іван Лаврів-“Нечай” призначив Володимира Фрайта-“Владана” своїм заступником. Про це І. Лаврів 16 вересня 1947 р. писав у крайовий провід: “Я ліквідував окружний осередок пропаганди. “Всеволод” [працівник осередку пропаганди Григорій Дулин- В.І.] перейшов на надрайонного провідника нового надрайону, а “Владан” перейшов до мене. Це зробив тому, що робота окружного осередку пропаганди зводилася до розмноження матеріалів, які приходили згори. “Владан” і “Всеволод” сиділи, диктували і коректували, тоді як я, йдучи в терен, не мав кого залишити вдома, щоб вирішувати організаційні та інші питання. “Шинкар” не міг цього робити, оскільки був дуже слабкий. Тепер “Владан” буде переписувати матеріали, писати мені звіти та одночасно вирішувати організаційні справи під час моєї відсутності. Коли ж він піде в терен, все це буду робити я. Організаційна і пропагандистсько-виховна робота сьогодні зв’язані так, що нам не одне питання треба узгодити, обдумати та одночасно все поладнати в терені. Робота з пропаганди та виховання на цьому не зазнає шкоди, а, навпаки, зміцниться, при цьому я буду вільний від будь-якої залежності. Після відходу друга “Чорноти” [Євген Пришляк, до серпня 1947 р. був референтом СБ Дрогобицького окружного проводу ОУН – В. І.] “Владан” є моїм заступником. Він буде піклуватися спеціально двома надрайонами (“Данила” і “Всеволода”) [мова про Стрийський і Турківський надрайони, якими, відповідно, керували Володимир Лико-“Данило” і Григорій Дулин-“Всеволод” – В. І.] [6, арк. 158].

Володимир Фрайт користувався у підпіллі серйозним авторитетом і повагою. Про що свідчить його вплив на важливі кадрові призначення. Зокрема, після загибелі 30 жовтня 1946 р. військового референта Дрогобицького окружного проводу ОУН “Щита” його функції виконував старший булавний “Ромко”, однак В. Фрайт-“Владан” у листі до В. Сидора-“Шелеста” від 13 травня 1947 р. писав, що доцільніше на цю посаду призначити курінного “Мирона”, оскільки останній мав більший досвід і користувався великим авторитетом серед вояків [6, арк. 166–167].

Після загибелі 15 травня 1949 р. окружного провідника І. Лавріва Володимир Фрайт очолив Дрогобицьку округу [20, арк. 83; 2, арк. 176, 253; 38, с. 7; 41, с. 17]. Можна припускати, що він автоматично зайняв цей пост у травні 1949 р., як заступник “Нечая” [6, арк. 158]. Через деякий час більшовики виявили підпільний документ в якому зазначалося, що за вказівкою В. Фрайта 15 січня 1949 р. ліквідовано окружного господарчого референта Миколу Данилківа-“Шинкаря” за підозрою у зраді і співпраці з МДБ. Це сталося внаслідок спеціально розробленої комбінації радянських органів з дискредитації “Шинкаря” перед підпіллям [2, арк. 159–160; 17, арк. 206]. Через брак кадрів В. Фрайт перебрав виконання обов’язків і господарського референта, і суміщав їх з працею провідника та референта пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН аж до часу переведення його в Калущину у серпні 1950 р. [12, арк. 199]. За посадою, як окружний провідник, він також був членом крайового проводу ОУН Карпатського краю [6, арк. 158; 10, арк. 108, 152; 2, арк. 5–6, 176, 253; 19, арк. 327; 41, с. 17]. Таке тривале суміщення посад свідчить не лише про брак кваліфікованих кадрів у підпіллі, а й про серйозні організаційні та управлінські здібності В. Фрайта. Протягом півтора років керування підпіллям ОУН на Дрогобиччині, в умовах серйозного браку кадрів, йому вдавалося підбирати керівний склад надрайонних і районних проводів та організовувати їх роботу і, таким чином, виконувати поставлені керівництвом завдання [31].

Із ново віднайдених документів також довідуємося про ще одну сторону підпільного життя В. Фрайта – особливу конспіративність. Так, у своїх зізнаннях (24 жовтня 1949 р.) Петро Орищак, що “Жар” дуже строгий із підлеглими, сварив за найменші провини, примушував багато працювати. У зв’язку з цим він не користувався авторитетом серед оточуючих осіб. Це ж саме стверджували учасники охоронної боївки “Жара”. Останні також розказували, що він у своїй роботі дуже конспіративний і намагався прививати елементи конспірації учасникам своєї охоронної боївки. Наприклад, “Жар” на місцях свого переховування категорично забороняв гучно розмовляти, співати, стукати. Щоб уникнути шуму і тим самим не виявити себе, “Жар” навіть не дозволяв рубати сокирою, а змушував своїх охоронців перерізати дрова ножем. З метою шифрування свого місця переховування наказував охоронцям при виході на пункти зустрічі із кур’єрами чи іншими учасниками ОУН ніколи не заходити з тієї сторони, де було місце переховування. При зустрічах із учасниками підпілля ОУН учасникам охоронної боївки “Жара” заборонялося говорити про те, у кого в охороні вони перебували і навіть приблизно, де переховувалися та чим займалися. В селах, де заготовлялися продукти харчування учасниками охоронної боївки “Жара”, останні ніколи не називали своїх псевд, а лише умовно зверталися один до одного по імені. Оскільки населення сіл, де заготовлювалися продукти харчування учасниками підпілля, ОУН по озброєнню часто орієнтувало, хто вони і у кого перебувають в охороні. “Жар” зняв із озброєння своєї охорони автомати СС-МПІ і озброїв майже всіх автоматами ППШ. Крім того, “Жар” забрав частину учасників охоронної боївки, яких уже знало населення і замінив їх новими підпільниками із колишніх сотень УПА, яких ніхто не знав [1, 28–30].

Псевдонім “інж. К. Владан” стоїть серед 22-х підписаних під “Зверненням воюючої України до всієї української еміграції” (жовтень 1949 р.) [30, с. 100]. З-поміж майже двох десятків окружних провідників поставити свій підпис запропоновано всього чотирьом: по одному – від Галичини, Волині, Буковини і Центральної України. За довголітню працю у підпіллі нагороджений Бронзовим Хрестом заслуги УПА (наказ ГВШ УПА ч. 2/50 від 30.06.1950 р.) [15, арк. 275] . На допитах провідник Сколівського районного проводу ОУН Ю. Попович-“Вільховий”, “Мак” зізнавав, що В. Фрайт є особливо довіреною особою одного із керівників та ідеологів визвольної боротьби, референта пропаганди Проводу ОУН Петра Федуна-“Полтави” [32, с. 15].

У серпні 1950 р. Володимира Фрайта-“Жара” переведено на пост провідника Калуського окружного проводу ОУН на місце Ярослава Косарчина-“Байрака”, якому він, натомість, передав обов’язки окружного провідника Дрогобиччини; новим референтом пропаганди Дрогобицького окружного проводу ОУН став відомий публіцист Ярослав Богдан-“Всеволод Рамзенко” [4, арк. 45–46; 19, арк. 327; 3, арк. 134].

На пошуки Володимира Фрайта чекісти постійно спрямовували великі зусилля. Під час проведення однієї із масштабних військо-чекістських операцій протягом 29–31 липня 1951 р. у с. Кам’янка Сколівського р-ну Львівської області було знайдено криївку В. Фрайта, у якій вбитий його охоронець “Запорожець”. Крім цього у криївці розташовувалася підпільна друкарня “За волю України”, з якої було вилучено 20 кліше для виготовлення підпільних видань, друкарська машинка, велика кількість підпільної літератури та документів [8, арк. 18].

Одним із спецзасобів, які використовували спецоргани у боротьбі із визвольним рухом була компрометація. Не маючи змоги фізично ліквідувати В. Фрайта репресивно-каральні органи намагалися провести його дискредитацію перед підпілля, причому на це спрямували значні зусилля. Для цього були використані наступні обставини: а) зимою 1948 – 1949 рр. “Карб”, будучи референтом пропаганди окружного проводу в криївці, де переховувався разом із підпільниками, самочинно ліквідував уже згадуваного М. Данилківа-“Шинкаря” і його охоронця “Дуба”, чим викликав невдоволення у керівних звенах ОУН; б) дружина “Карба” – Олена Мочіус, у 1947 р. була затримана і завербована органами МДБ інформатором МДБ під псевдо “Львівська” (хоча В. Фрайт повідомив своєму керівництву про цей факт та й вона сама після звільнення перейшла на нелегальне становище) [19, арк. 120]; в) у лютому і квітні 1950 р. УМДБ Дрогобицької області були ліквідовані провідник Турківського надрайонного проводу ОУН Г. Дулин-“Максим” і колишній референт СБ окружного проводу В. Шеванюк-“Залізний”, про місця переховування яких “Карб” був інформований. Одначе після вербування О. Мочіус переховувалася і продовжувала підтримувати зв’язок із “Карбом”, про що було відомо підпіллю.

Для підсилення заходів УМДБ виготовили нібито її почерком (відділ “Д” МДБ СРСР) спеціальний текст донесення в органи МДБ. У “своєму” донесенні “Львівська”, повідомляла в УМДБ ряд питань, які цікавили спецслужбу. Вказувала, що ліквідація “Максима” і “Залізного” її не розшифрувала, у цьому допоміг нібито сам В. Фрайт-“Карб”. Останнім її завданням є ліквідація окружного есбіста “Потапа”, але тут вона зіткнулася із труднощами і не знає як має поступити. Вказане донесення разом із іншими оунівськими документами вклали у кишені вбитого чекістами підпільника і підкинули тіло у двір сім’ї підпільника Федора Михайлишина, який проживав у с. Труханів Сколівського р-ну Львівської області. Перед цим інсценували у районі с. Труханнів бойове зіткнення підпільників із нарядом військ. Тим самим чекісти хотіли показати, що внаслідок бою і тяжкого поранення останній втікаючи заховався у дворі Ф. Михайлишина, де помер. Виявивши тіло підпільника, члени сім’ї безумовно поцікавляться змістом його кишень [19, арк. 121; 2, арк. 358–359]. Потрібно віддати належне СБ ОУН у цьому випадку вдалося розібратися і встановити провокацію [2, арк. 356–357].

В грудні 1951 р. співробітникам МДБ вдалося отримати інформацію про місце перебування В. Фрайта-“Жара”. Агент-внутрішник “Іван Гаврилович” 7 грудня 1951 р. повів його разом із крайовим провідником Я. Косарчином- “Байраком” у криївку в с. Сваричові Рожнятівського р-ну Івано-Франківської області. Після отримання цієї інформації 13 грудня була проведена військово-чекістська операція, в результаті якої загинули: крайовий провідник ОУН Карпатського краю Ярослав Косарчин-“Байрак”, провідник Калуського окружного проводу ОУН Володимир Фрайт-“Жар” повстанці “Сокіл” і Василь Сандей-“Нестор”, а також кущовий провідник Василь Гулятич-“Горбок” з охоронцем “Морозенком” [7, арк. 169–170, 431; 9, арк. 213; 11, арк. 371–376; 33, с. 28–31]. У криївці з “Жаром” і “Байраком” серед інших підпільників також перебував сам агент “Іван Гаврилович”, який пропустив обумовлений із ним раніше ракетний сигнал і не вийшов до початку операції. Керівник спецоперації полковник Шевченко, довідавшись про це, віддав наказ солдатам припинити обстріл криївки. Пауза дозволила агенту “Івану Гавриловичу” вискочити із криївки та залишитися живим [7, арк. 431–432].

Кілька днів перед тим, 30 листопада 1951 р., загинула дружина Володимира Фрайта – Мочіус (Моціус, Мочивус) Олена Григорівна-“Зв’язкова”, яка перебувала у підпіллі з 1945 р., працювала друкаркою Калуського окружного проводу ОУН [43, с. 673].

Організаційні та пропагандистські здібності, життєвий та підпільний досвід дозволили Володимиру Фрайту успішно працювати на різних відповідальних постах підпілля протягом тривалого часу, а в певний період навіть взяти на себе практично повністю керівництво підпіллям ОУН Дрогобиччини, при цьому не тільки виконуючи прямі обов’язки, а й забезпечуючи функціонування Головного осередку пропаганди ОУН на чолі із Петром Федуном-Полтавою”.

Джерела та література

Архів управління Служби безпеки України у Львівській області (далі – АУСБУЛО). – Спр. П-25414. – 405 арк.
Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ). – Ф. 2-Н. – Оп. 60 (1953). – Спр. 16. – 409 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 2-Н. – Оп. 101 (1954). – Спр. 7. – Т. 4. – 210 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 5. – Спр. 36556. – 348 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75390. – 330 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 18. – 333 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 56. – 453 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 65. – 315 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 66. – 355 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 75. – 319 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 77. – 426 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 9. – 263 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 10. – 459 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 39. – 295 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 60. – 299 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 73. – 262 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 71. – Оп. 6. – Спр. 203. – 350 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 71. – Оп. 6. – Спр. 214. – 293 арк.
ГДА СБУ. – Ф. 71. – Оп. 6. – Спр. 241. – 404 арк.
Державний архів Львівської області (далі – ДАЛО). – П-5001. – Оп. 10. – Спр. 180. – 93 арк.
Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО України). – Ф. 3836. – Оп. 1. – Спр. 67. – 365 арк.
ЦДАВО України. – Ф. 3879. – Оп. 1. – Спр. 7450. – 16 арк.
Центральний державний історичний архів у Львові (далі – ЦДІАЛ). – Ф. 179. – Оп. 3. – Спр. 2218. – Арк. 29–51.
Звіт з пропагандивної роботи Самбірщини, Стрийщини і Турчанщини за час від 1 липня 1947 р. до 30 червня 1948 р. / Домашній архів Григорія Дем’яна. – 58 с.
Звіт про вибори т.зв. верховної ради УССР, що відбулися 9-го лютого 1947 р. // Домашній архів Григорія Дем’яна. – 28 арк.
Веденеев Д. Одиссея Василя Кука. Военно-политический портрет последнего командующего УПА / Д. Веденеев. – Киев: К.І.С. – 208 с.
Дем’ян Г. Генерал УПА Олекса Гасин-“Лицар” / Григорій Дем’ян. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2003. – 648 с.
Дем’ян Г. Якщо ви знали Володимира Фрайта і “Хитролиса”? / Григорій Дем’ян // Гомін волі. – 2000. – 11 січ. – № 3 (1455). – С. 3.
Дмитренко В. Діяльність товариства “Сільський господар” / В. Дмитренко // Стрийщина. Історико-мемуарний збірник Стрийщини, Скільщини, Болехівщини, Долинщини, Рожнітівщини, Журавенщини, Жидачівщини і Миколаївщини. Том ІІ. Ред. І. Пеленська, К. Баб’як. – Ню Йорк–Торонто–Париж–Сидней: Комітет Стрийщини, 1990. – С. 319–331.
Звернення воюючої України до всієї української еміграції! // УГВР в світлі постанов Великого Збору та інших документів з діяльности 1944–1951 рр. – [Б.м.] : Видання Закордонних частин ОУН, 1956. – С. 87–100.
Ільницький В. Дрогобицька округа ОУН : структура і керівний склад (1945–1952 рр.) / Василь Ільницький. – Дрогобич : Вимір, 2009. – 368 с.
Іщук О. Розшук органами державної безпеки УРСР керівника Головного осередку пропаганди ОУН(б) Петра Федуна у 1944–1951 рр. / Олександр Іщук. – Київ, 2008. – 66 с.
Когут М. Повстанська доля Байрака / М. Когут. – Дрогобич: Відродження, 1999. – 48 с.
Король В. Історія Стрийської гімназії (1918–1932) / В. Король. – Стрий: УКРПОЛ, 2000. – Т. ІІ. – 96 с.
Король В. Історія Стрийської гімназії (1933–1944) / В. Король. – Стрий: УКРПОЛ, 2000. – Т. ІІІ. – 92 с.
Мартинюк М. Спогади з підпілля з підпілля / М. Мартинюк. – Лондон, 2000. – 64 с.
Мелень М. За святую правду-волю / М. Мелень // “Хвилі Стрия”. – Стрий: Щедрик, 1995. – С. 144–154.
Мороз В. Володимир Фрайт-“Владан”, “Жар”, “Карб” / Володимир Мороз // Шлях перемоги. – 2009. – Ч. 17. – 29 квітня. – С. 7.
Мороз В. Структура референтури пропаганди ОУН на Дрогобиччині (1944– 1950-і рр. ) / Володимир Мороз // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Спецвипуск. – Дрогобич : НВЦ “Каменяр”, 2002. – С. 188–198.
Розподіл стипендій на літній семестр 1943 р., для студентів в Краю // Львівські вісті. – 1943. – Ч. 106. – С. 3.
Содоль П. Українська Повстанча Армія. 1943–1949 / Петро Содоль. Довідник другий. – Нью-Йорк: Пролог, 1995. – 295 с.
Список львівських студентів, яким призначено стипендії на зимовий семестр 1942/43 рік // Львівські вісті. – 1942. – Ч. 240. – С. 3.
Федун Петро-“Полтава”. Концепція Самостійної України. – Том 1: Твори / [упор. і відп. ред. М. Романюк]; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – 720 с.
Фур І. Українська кооперація на Холмщині за німецької окупації, 1939–1941 / І. Фур // Надбужанщина. Історично-мемуарний збірник. – Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто, 1989. – Т. 2. – С. 684–676.