Поет і світ. Райнер Марія Рільке

Двадцяте століття принесло людству не лише зло й найбільші земні трагедії, але й спонукало до пошуку шляхів до втраченої гармонії, до позитивних цінностей. Яскравий приклад такого пошуку – творчість австрійського поета Р. М. Рільке.

Марія Рільке найвидатніший австрійський поет першої половини XX ст., це рівночасно одна з найцікавіших постатей тогочасної Європи, замітна не лише своїм надзвичайним поетичним хистом, великою глибиною думки, особливою силою почувань, але і своєю загальною всеєвропейскістю. Рільке мав великий вплив на модерну поезію різних народів, у тому числі й на українську.

Поезія Рільке, що відкрила новий етап у розвитку поезії європейської, увібрала в себе всі етапи складного шляху естетичних пошуків митця – від неоромантизму та імпресіонізму через заглиблений у філософські та релігійні роздуми символізм до «нової речевості» (стилю, що тяжіє до конкретності зображення і прийшов на зміну експресіоністському пафосу та схематизму). На творчість Рільке глибоко вплинули живопис, скульптура, архітектура та музика.

Він багато працює над поповненням своїх знань, подорожує до інших країн, відвідує Німеччину, Францію, Італію, Іспанію, Росію. Двічі Рільке побував в Україні. Перша подорож у 1899 році розбудила в поета інтерес до історії Київської Русі, а також до козацької доби, в яких він вбачав витоки історії великого народу. Рільке був глибоко вражений Софійським собором і Києво-Печерською Лаврою, їй він присвятив кілька поезій і найбільш захоплено розповідав про свої враження від неї. У Лаврських печерах Києва поет побував кілька разів. Пошук духовного проводиря, виразника народного духу приводить Рільке до Канева на могилу Тараса Шевченка.

Збереглися відомості про інтерес Рільке і до Миколи Гоголя, особливо імпонували австрійському поетові зв’язки творчості Гоголя з українською національною традицією та історією України.

Другу подорож в Україну Рільке здійснив у 1900 році. Його маршрут пролягав від Києва до Кременчука, Полтави, Харкова, і той шлях українськими степами глибоко запав у поетову душу.

Великим переживанням Рільке стала краса української природи, безмежжя рівнини й степу. На цій землі поет знайшов жаданий приклад гармонійного єднання людей і природи, Бога і землі. Рільке навіть планує назавжди переселитися до Києва, у це «близьке до Бога» місто. Враження від перебування в Україні знайшли відгук у збірці «Книга годин», її другій частині – «Книзі прощ» («Про паломництво»). У цьому циклі Рільке поставив Києво-Печерську Лавру в один ряд з найвеличнішими пам’ятками культури людства, зобразив сліпого співця-кобзаря, перед яким він схиляє голову, як перед незрівнянно духовно вищою особою.

Дух України, її сутність виявилися у творчому спадку Рільке: це і переклади, і мистецтвознавчі статті, вірші і прозові твори, навіяні перебуванням на українській землі.

Зацікавившись українським фольклором, Рільке написав два оповідання, вміщені до «Казок про любого Бога». Це «Пісня про Правду» та «Як старий Тимофій співав помираючи». Рільке добре вивчив українські народні пісні, особливо захопився піснями про козаччину, і вони послужили йому матеріалом для його «Пісні про Правду».