Володимир Свідзінський – творець прекрасного (до 135-річчя від дня народження)
«Світ Свідзінського — це країна, де ще не ступала людська нога, країна, що вражає своєю новістю та незвичністю. Занурившись у неї, не знайдеш доріг назад. Ця країна — найзаповітніша прабатьківщина нашої душі, така далека, така глибока, така прихована, що тільки велике чародійство могло злегка відкрити її для нас…»
Емануїл Райс,
французький славіст
Літературний геній XX ст., яскравий представник інтелектуального покоління доби «Розстріляного Відродження». Поетичну спадщину Володимира Свідзінського нерідко порівнюють зі спадщиною Ґете та Рільке, а самого майстра слова називають: «Найпрекраснішою з квіток, що їх українська людина зростила у своєму саду». Він – приклад «відсутності» за 
життя, і «повернення» у новому столітті, без жодних архівних документів, достовірних свідчень та, навіть, точного місця загибелі.
життя, і «повернення» у новому столітті, без жодних архівних документів, достовірних свідчень та, навіть, точного місця загибелі.Твори В. Свідзинського – унікальне поєднання поезії та фольклору. Нерідко в його віршах можна знайти різні відгомони змов, чаклунства, давніх вірувань в магічну силу слова. Вражає його надзвичайна пластичність мови, первозданність призабутих, рідковживаних і діалектних слів. Йому вдалося, через споглядальний і водночас глибоко емоційний підхід до поезії піднести природу до рівня культури (і навпаки). Надзвичайно влучно про його творчість пише В. Стус: «Почуття свідомо набутої малості (самовименшення – як самоуточнення) дало поетові змогу сягнути глибин…»; «Час ніби зупинився. Власне, струмування часу, хай там яке не бурхливе, поета майже не цікавить. Йому хочеться йти до джерел, до глибу, до першотвору, до сталої певності…»; «Замкнутися, щоб зберегтися. Змаліти, щоб не помилитись у власній суті. Стати збоку, щоб не бути співучасник
ом» – стаття «Творчість – то тільки гримаса болю». За своє життя Володимир Євтимович уклав чотири поетичні збірки: «Ліричні поезії» (1922 р.), «Вересень» (1927 р.), «Поезії» (1940 р., за редакцією Ю. Яновського); «Медобір» (1975 р., Мюнхен»). Крім цього, зробив переклад безлічі творів, у тому числі античних філософів Аристофана, Езопа, Овідія, а також зі староукраїнської та дев’яти національних мов (у тому числі, ромської). Він автор кількох цінних наукових розвідок – про народні промисли Подільської губернії (ткацтво та килимарство), про графічне оформлення старовинних уніатських метрик.
ом» – стаття «Творчість – то тільки гримаса болю». За своє життя Володимир Євтимович уклав чотири поетичні збірки: «Ліричні поезії» (1922 р.), «Вересень» (1927 р.), «Поезії» (1940 р., за редакцією Ю. Яновського); «Медобір» (1975 р., Мюнхен»). Крім цього, зробив переклад безлічі творів, у тому числі античних філософів Аристофана, Езопа, Овідія, а також зі староукраїнської та дев’яти національних мов (у тому числі, ромської). Він автор кількох цінних наукових розвідок – про народні промисли Подільської губернії (ткацтво та килимарство), про графічне оформлення старовинних уніатських метрик.«Приклад Свідзинського унікальний тим, що, виявляється, можна було жити в Радянському союзі, писати вірші, бути членом Спілки письменників, мати членський квиток за підписом самого Горького – і при цьому не бути письменником радянським…» (Е. Соловей).
За радянських часів творчість Володимира Свідзінського замовчувалась, як і його трагічна смерть. Та все ж правда, як і його творчість, не загинула. Його твори неодноразово видавалися у Західній Європі, в Америці. Вже в часи незалежності України його творча спадщина видана у двох томах.
Запрошуємо до читальної зали №1 переглянути книжкову виставку.