До 60-річчя від дня народження Марії Матіос

 

Буковинська письменниця Марія Матіос відома як авторка гарантованих бестселерів: кожна книжка із її іменем розходиться значними накладами, що би то не було – художня проза, лірична збірка, мемуари, кулінарні рецепти, брошура патріотичної тематики. У 2005 році вона стала лауреаткою Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка за роман «Солодка Даруся».

Відтворити хронологію творчості Марії Матіос вдається не одразу. Її книжки виходять у світ не в тому порядку, у якому авторка пише. Більше того, часто це збірки, де твори об’єднані тематично, а не подані як підсумок роботи за певний часовий відтинок. Деякі книжки створюються протягом тривалого часу, одночасно з роботою над іншими виданням.

Марія Матіос дебютувала як поетка у 15-річному віці і на сьогодні її доробок налічує сім збірок лірики: «З трави і листя» (1982), «Вогонь живиці» (1986), «Сад нетерпіння» (1994), «Десять дек морозної води» (1995), «Жіночий аркан» (2001), «Жіночий аркан у саду нетерпіння» (2007). Вірші вкраплено і в структуру збірки «Нація». Для стислої характеристики лірики Матіос достатньо сказати, що основними домінантами є увага до внутрішнього світу особистості, багата метафорика, потужний національно-культурний компонент.

Уперше прозу Марії Матіос опубліковано у 1992 році на сторінках журналу «Київ». Але окремі книжки з’являються аж на початку 2000-х, і до їхнього складу часто входять тексти, написані у другій половині 1980-х. Наявністю досить значного запасу створеної за тривалий час прози і пояснюється частота виходів нових книг у період з 2001 до 2011 рр.: «Нація» (2001), «Життя коротке» (2001), «Бульварний роман» (2003), «Фуршет» від М арії Матіос» (2003), «Солодка Даруся» (2004), «Щоденник страченої» (2005, 2007), «Містер і місіс Ю в країні укрів» (2006), «Майже ніколи не навпаки» (2007), «Москалиця; Мама Маріца – дружина Христофора Колумба» (2008), «Кулінарні фіґлі» (2009), «Чотири пори життя» (2009), «Вирвані сторінки з автобіографії» (2010), «Армагедон уже відбувся» (2011).

Про що б не писала Матіос: чи то про Буковину 1940-х років, коли край остаточно приєднано до складу СРСР, а повстанська боротьба все ще триває, чи то про раніший час, першу третину століття, коли російська армія вперше увійшла до гірських сіл, чи про сучасну Україну, – вона не намагається створити панорамну картину доби. Авторка дає можливість відчути ціле через деталь і накреслює дрібні епізоди, описуючи їх як типові ситуації, котрих ставалося безліч.

Довгоочікуваний новий роман провідної української письменниці Марії Матіос «Букова земля» (2019) – це пронизлива, глибока і зухвала сага завдовжки у 225 років, пропущена через перехресні історії п’яти родин різного суспільного рівня і статусу, а також історичних персонажів, так чи інакше пов’язаних з Буковиною. Землероби, скотарі, воїни, посли і міністри постають повноправними творцями не лише приватної, а й загальноєвропейської історії. Недаремно авторка означила жанр свого твору як роман-панорама. Географія його подій простягається від крихітного буковинського хутора Сірук – до Відня, Берліна, Бухареста, Москви і Берна. А обрамленням цього класичного роману виступає особливий сюжет зі Станиці Луганської літа 2014 року. І як завжди у книжках Марії Матіос, окремим персонажем є мова з її неповторною лексичною розкішшю і гуцульським чаром.

Марія Матіос – це авторка, якій вдалося цілеспрямовано створити буковинський текст, увійти ним до канону найновішої української літератури й одночасно здобути популярність серед найширшої читацької аудиторії.