«Бо я національний інтелігент…»

Михайло Драй-Хмара – український поет, перекладач, літературознавець, учений-славіст, за світоглядом – послідовний європеїст, котрий належав до «грона п’ятірного» (автором цього вислову був саме він) письменників-неокласиків.

Він займав поміж них дещо осібне місце як через порівняно невисоку творчу активність, так і внаслідок того, що його стиль не в усьому відповідав виробленому тоді еталону «неокласика». У 1920-30-х роках став активним учасником українського літературного-громадського життя, за що був незаконно репресований і лише через півстоліття після смерті в таборі на Колимі його ім’я та творчість повернулися на орбіту української духовної культури.

Однією з прикметних рис лірики М. Драй-Хмари вважають тяжіння до філософічності. У центрі його поетичної уяви перебуває динамічне відчуття власної єдності з універсальними законами всесвіту. Естетизм поета активний, що потверджується домінуючою в його творчості емоційною інтенсивністю життєпізнання і життєславлення.

Важливу частину світогляду М. Драй-Хмари становить його пантеїзм. Ліричний герой переважної більшості творів – людина, що прагне вдосконалити світ, духовно споріднитися з природою.

Поетична спадщина М. Драй-Хмари вказує на її глибинну символічність – у своїх мріях митець створив світ прекрасної України. Його поезія позначена рисами сюрреалізму, елементами позараціоналістичної поетичної мови. Маємо своєрідний варіант «неокласицизму» М. Драй-Хмари, в якому синтезувалися елементи символізму, реалізму та класицизму.

Спадщина поета не зайняла відповідного їй місця у свідомості його сучасників і не мала належного тоді поцінування. У читачів і критиків нашої доби вона також не знайшла ні адекватного сприйняття, ні належної оцінки. При ближчому перегляді його біографії, сторінок творчої долі й ретельнішому прочитанні мистецького спадку проступає духовний силует людини дуже небуденного, оригінального характеру, митець своєрідний і самодостатній, цікавий та оригінальний.

Тому і виникає потреба в глибшому й уважнішому прочитанні його творчості, з якої постає людина свого трагічного часу, не скорена, не зламана ні в слові, ані у вчинках. З його поезій виростає своєрідний духовний портрет на шляхетному блакитно-золотому тлі, в просторі не тільки України, але й усього безмежно прекрасного і досконалого у своїй довершеності світу – кольоровій, музичній, чуттєвій – і увесь цей світ його вміщено в духовних овидах поета. У його серці злилися грані реального і уявного, а душа наповнилася всесвітом і сама стала ним, торкнувшись вічності.

М. Драй-Хмара – справді постать епохи відродження, національного ренесансу в його трагічній і величній суті. Він залишався собою, незважаючи на жорстоку дійсність. Ясний світ його надзвичайно прозорих і музикальних віршів, де багато золота і блакиті, став ніби тлом, на якому яскраво означений духовний портрет його ліричного героя – безкомпромісно правдивої людини, шляхетної, доброї, у злагоді із всесвітом і власною душею.