Меню

«

»

ВДУМЛИВИЙ І ЧЕСНИЙ ФРАНКОЗНАВЕЦЬ Галині Сабат – 50!

          Час невблаганний. Здається ще вчора зовсім юна Галина Сабат, заледве двадцятилітня, сиділа у читальному залі бібліотеки Дрогобицького державного педагогічного інституту імені Івана Франка за стосами книг, шукаючи потрібний матеріал до свого дипломного дослідження, а сьогодні вона відзначає полудень віку. 4 вересня Галині Петрівні Сабат, професорові кафедри романської філології та компаративістики, виповнюється п’ятдесят.

         Власне, я мав нагоду спостерігати, як ця жінка із притаманною їй наполегливістю зростала від студентки до професора. І сьогодні, коли вона зустрічає свій перший серйозний ювілей, оглядаючи її наукову траєкторію, відзначу, що її успішна карʼєра літературознавця розпочалася ще в юнацький період, коли вона писала під керівництвом професора Марка  Гольберга дипломну роботу «Роман Євгена Замятіна «Ми» і жанр сучасної антиутопії». Це студентське дослідження започаткувало її довголітній науковий інтерес до футурологічної літератури. У 1999 р. в Інституті літератури  ім. Т. Шевченка НАН України Галина Сабат успішно захистила кандидатську дисертацію з української літератури на тему «Сонячна машина» В. Винниченка: проблематика, поетика, жанрова своєрідність», отримавши гарну оцінку провідних учених. Витоком подальшої її літературознавчої творчості й теми докторської дисертації стала творчість  Івана Франка. 2006 року дрогобицьке видавництво «Коло» випускає дві монографії Галини Сабат: «Казки Івана Франка: особливості поетики. «Коли ще звірі говорили» та «Казки Івана Франка як феномен націотворення». Названі книги лягли в основу її докторської дисертації  «Казки Івана Франка як  естетико-поетикальна система», публічний захист якої відбувся 18 червня 2009 року в столичному Шевченковому університеті.

        Галина Сабат – не тільки жінка-науковець (упорядник науково-популярних видань, автор 4-х  монографій, більше півтори сотні статей, які друкувалися не тільки в Україні, але й сусідніх державах: Польщі, Болгарії, Білорусі, Росії), а й мати, вона виховала двох дітей – сина Петра й доньку Соломію. Проте найбільшою втіхою є онука Вікторія. Очевидно, материнство й наука найдоречніше сконцентровані саме в цій жінці.

Галино Петрівно, щиро вітаю Вас з ювілеєм. Міцного здоров’я, Божого благословення, нових творчих злетів, відкриттів у царині франкознавства. Нехай у Вашому серці завжди пульсує полум’я любові до життя і людей! З роси і води Вам, дорога ювілярко!

                Євген Пшеничний