Вмиваю душу рідним словом
І загортаю в вишиванку,
Бо це – життя мого основа,
Мої замріяні світанки.
Це рута-м’ята біля хати,
Квітуче диво калинове,
Й трипільська давнина хрещата,
Й пекельний жар живої крови…
Це вічна сув’язь батька й сина,
І мати, що дочку навчає.
Це – незнищенна Україна,
Що із руїни воскресає.
Сорочку вишиту вдягаю,
Стелю вишивані стежини,
Душею праглибин сягаю, –
Єднаю всіх в одну родину.
Марія Стецик
У цей по-травневому бентежний і неймовірно закосичений рукотворними барвами день викладацько-студентська спільнота філологічного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка зустрілася «На відстані вишиванки…». Саме під таким гаслом відбувся зворушливий онлайн-флешмоб. Кожне слово, як у відомого поета, було у вишитій сорочці, а удари схвильованих сердець перепліталися, як мамине шиття…
Усі обмінялися світлинами родинних вишиваних колекцій.
