Меню

«

»

Любові пам’ять незабутня…

13 березня 2019 року на історичному факультеті відбувся літературно-музичний захід «Любові пам’ять незабутня», приурочений 205-тій річниці від Дня народження Генія українського народу – Тараса Шевченка.

Творчий проект реалізували студенти І – ІІІ курсів під керівництвом заступника декана доцента Світлани Білої та доцента кафедри історії України Оксани Медвідь.

Вступне слово виголосила доцент Світлана Біла, котра наголосила на актуальності цього проекту, адже в його основу лягли поезії Шевченка, що являють собою «тихе зітхання», «незагоєні рани», «невтішні жалі», «завмерле в серці кохання».

Студенти декламували вірші, які поет присвятив своїм коханим жінкам: «Ми вкупочці росли колись» – Богдан Паньків, «Лілея» – Христина Шеменда, «Така її доля» – Христина Петеш, «Дівичії очі» – Уляна Вітульська, «Немає гірше як в неволі про волю згадувать» – Микола Мартинів, «Якби зустрілися ми знову» – Ольга Курнат. Своєрідним лейтмотивом до цих творів є вірш «Я – жінка», який декламувала Ірина Стрипа.

Глядачів зацікавила інсценізація «Ми вкупочці росли колись» за участю Андріани Байкенич, Роксолани Пецькович та Олега Золотухіна.

Впродовж виступу присутнім було продемонстровано відеофрагменти із фільму «Таємниці генія Шевченка», про муз, котрі надихали його, давали втіху і навівали смуток, яких любив він і які любили його…

Та найбільше місце у серці Тараса займала любов до України – сплюндрованої, пригнобленої, забутої Богом і людьми. Це висвітлено у поемі «Гайдамаки», яку декламував Василь Хорканін.

Творчість і життя Кобзаря надихнули Романа Пелека презентувати авторський реп, присвячений великому поету. З музичними композиціями також виступили Христина Шеменда («Відкриваю Кобзар»), Маріанна Дорош («Тече вода в синє море») та Ярина Кіт («Тополя»).

Ведучими заходу були Василь Хорканін та Ольга Курнат.

Швидкоплинна течія часу наблизила нас до завершення заходу, але ми, українці, будемо вшановувати нашого Кобзаря, допоки існуватиме світ. Бо Тарас Шевченко завжди є і буде святою живильною іскрою любові Божої, і нема у світі такої сили, котра б цю іскру згасила.

Тож, Живи, поете, в бронзі і граніті,

Живи, поете, в пам’яті людській,
Живи в піснях, живи у «Заповіті»,
І в слові праведнім, і в славі віковій!