Презентація видання: М.Євшан. Вибране: Літературна критика. Публіцистика. Листи

15 Гру

Презентація видання: М.Євшан. Вибране: Літературна критика. Публіцистика. Листи

10-го грудня в бібліотеці Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка відбулася презентація видання: М.Євшан. Вибране: Літературна критика. Публіцистика. Листи / Упоряд. Є.Баран, О.Баган, М.Комариця; передм. О.Багана. Івано-Франківськ; 2020. 904 с. Про постать Миколи Євшана (справжнє прізвище Федюшка) (1889 – 1919)  –  визначного критика доби Модернізму, інтелектуального лідера тодішнього молодого покоління, глибокого теоретика в сфері естетики  –  розповіли доцент кафедри української літератури і теорії літератури Олег Баган, один із ініціаторів видання, професор тієї ж кафедри Петро Іванишин та директор бібліотеки, дослідник творчості Миколи Євшана Ігор Розлуцький.

Головними акцентами виступів були наступні. М.Євшан був найбільшим, найяскравішим галицьким інтелектуалом після Івана Франка. Ставши ідейним лідером модерністського журналу «Українська хата», що виходив у Києві в 1909—1914 роках за редакцією Павла Богацького, він посприяв кардинальному переосмисленню й перебудові естетичних засад нашої культури, очолив моральний та інтелектуальний бунт нового покоління, яке вже не хотіло жити в трафаретах народницької ідеології. Як літературний критик, Микола Євшан безкомпромісно боровся із засиллям провінційності, графоманії, «просвітянщини». Як мислитель, він будив національну свідомість до осягнення глибин окцидентальної культури, до зрозуміння того, чим є насправді героїчний, фаустівський тип творчості, справжній високий ідеалізм та романтичний прометеїзм світовідчуттів. Водночас як патріот і публіцист, воїн та ідеолог Микола Євшан, який воював у складі Української Галицької Армії, здійснив важливий морально-ідейний крок до вольового націоналізму, який став провідною українською ідеологією в міжвоєнну добу ХХ ст.
Саме М.Євшан першим зумів глибоко й цікаво оцінити Лесю Українку, що посприяло перетворенню її на культову авторку молодого покоління, написав першу концептуальну студію про І.Франка («Іван Франко: Нарис його літературної діяльності», 1913 р.), в якій висловив низку важливих спостережень про цю небуденну творчу натуру, скажімо, узагальнив, що у Франкові постійно двигтіла внутрішня душевна боротьба між двома «я» – романтичним і раціоналістичним. У серії оглядових статей він майстерно малював картини успіхів і недоліків національної літератури, умів дивовижно точно й змістовно формулювати проблеми й завдання для письменників. Його статті й есеї «Проблеми творчості», «Суспільний і артистичний елемент у творчости», «Боротьба генерацій і українська література», «Найновіша лірика Галицької Руси» стали класикою української літературно-критичної думки. Вони склали перший розділ нової збірки.
Микола Євшан як кожен великий критик був прокладачем нових ідейних шляхів і водночас відважним поборювачем зашкарублості й профанаторства в культурі. Наприклад, в есеї «Свято Маркіяна Шашкевича» він показав, як тодішні галицькі еліти штучно розвивали культ Шашкевича, намагаючись його подати як «пророка», «літературного генія», «революціонера думки». Натомість це була натура вельми пересічна, яка цілком не збагнула великих ідей Романтизму: «…він зовсім не був в нічому оригінальний,   –  писав Євшан,  –  Не тільки в своїх думках, в концепції поодиноких віршів, але взагалі як тип, як індивідуальність… Весь характер Шашкевича зовсім не мужський, не розвитий. Його відношення до світу і до людей – пасивне. В природі його переважає м’ягкість, невпорядність, жіночність… Сентименталізм, той плаксивий тон, який може вже тільки дискредитувати творця, був одиноким тоном, на який він міг здобутися…»
І в іншому місці: «Люди, які видали «Русалку Дністрову», були зовсім не приготовані до тої ролі, яку хотіли сповняти… всеслов’янський рух до відродження заскочив галицьких українців зовсім неприготованих. Вони не виробили собі ще ніякого національного світогляду, не знали, куди йти, що робити, і підхопили тільки загальні кличі…. Сама творчість Шашкевича була наслідуванням, слабкою копією, без дальше йдучого внутрішнього змісту, без дальших горизонтів і дороговказів не будуче…»
Ці думки М.Євшана актуальні й для сучасності, бо в нас ще не відбулося правдивого прочитання й тлумачення постаті Маркіяна Шашкевича та його поколінння, на слабкості котрого лежить вина за цілковиту поразку національної ідеї в Галичині в 1850—1860-і роки, коли весь культурний провід захопили жалюгідні москвофіли й зупинили національне відродження.
Одним із важливих акцентів нового видання є літературознавча теза-уточнення, що Євшана не можна вважати «безідейним естетом», «прихильником чистого мистецтва» тощо, що вже утвердилося в сучасній науці. Уважніший аналіз показів, що як теоретик та ідеолог М.Євшан долав смаки й тенденції декаденщини, хоча спочатку й захоплювався стилістикою символізму, що він тяжів до неокласики й неоромантики, до традиціоналістського та ірраціоналістичного типів мислення. Свідченням цього є стаття «Поезія безсилля», в якій він буквально розгромив модерністську безідейність в мистецтві. А це явно робить його предтечею вісниківсського неоромантизму та ідей вольового націоналізму (творчість Д.Донцова, Є.Маланюка, Ю.Липи, Л.Мосендза, О.Ольжича та ін.). Не випадково Д.Донцов апелював до ключових думок М.Євшана щодо основ української культури, а в 1929 р. вмістив у своєму журналі «Літературно-науковий вістник» велику розвідку іншого «вісниківця» Олеся Бабія «Микола Євшан (Федюшка): Життя і творчість».
Саме М.Євшан, подібно до «вісниківців», розпочав критику раціоналізму М.Драгоманова, виводячи національне мислення до глибин філософського ірраціоналізму та ідеалізму. Його світоглядні параметри творилися у вимірах таких ідеалістичних мислителів, як Й.Г.Ґете й А.Шопенгауер, Новаліс і А.Тик, Жан-Поль і Ф.Шлеґель, Г.Кляйст і Н.Ленау, Е.Гартман і А.Вільдебрандт, А.Амієль і А.Берґсон, О.Валд і О.Вайнінґер, Д.Мєрєжковський і В.Соловйов, Г.Гофмансталь і Е.Енекен, І.Тен і Дж.Раскін, С.Бжозовський і Й.Фолькельт та ін.
Завжди прагнув долати українську провінційність і хуторянство, тому вельми цікаво й захоплено трактував творчість світових авторів. До нового видання увійшли його статті й есеї про Марію Конопніцьку, Богдана Зеленського, Заґмунта Красинського, Болеслава Пруса, Ярослава Врхліцького, Герхарда Гавптмана, Генриха фон Кляйста, Фридрих Шпільгаґена, Ніколауса Ленау, Германа Бенґа.
Найголовніше, що М.Євшан умів писати про літературу й культурне життя пристрасно й захопливо, вмів висловлюватися цікаво й імпульсивно, робити оригінальні спостереження й висновки, відважно критикувати й прокладати нові інтелектуальні стежки.
У новому виданні творів М.Євшана упорядники прагнули насамперед показати його саме таким: захопленим ідеалістом, людиною широкого світогляду, гострим публіцистом водночас. В сучасній Україні вже було одне велике видання творів М.Євшана: Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. К.: Основи. 1998. (Упорядник Наталя Шумило), але до нього цілком не була включена публіцистика М.Євшана. Тож у цьому томі упорядники подали цілісно весь корпус публіцистики М.Євшана воєнного періоду (1914—1919 рр.). Цей розділ підготувала львів’янка Мар’яна Комаринця, доктор філологічних наук, старший науковий працівник Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника. Серед іншого тут вміщені такі сильні ідеологічні статті М.Євшана, як «З приводу Другого всеукраїнського з’їзду студентства», «Національна культура – підстава державности нації», «Національне виховання», «Великі роковини». Власне, вони виразно показують ідейну еволюцію автора в бік до вольового націоналізму.
Ще один розділ книги – це посмертні відгуки про особу М.Євшана відомих культурників та близьких друзів – Леоніда Білецького, Юліана Каменецького, Володимира Дорошенка, Михайла Струтинського, Михайла Могилянського, Володимира Гнатюка, Микити Шаповала, Івана Кревецького. Також сюди увійшла велика розвідка О.Бабія «Микола Євшан», доповнена докладною бібліографією критика, яка містить багато цінної інформації про нього, цікаві інтерпретації та узагальнення. Цей розділ також підготувала М.Комариця.
Окремий розділ склади листи М.Євшана до М.Грушевського і М.Коцюбинського, які теж надруковані вперше. Їх підготував відомий критик і науковець із Івано-Франківська Євген Баран.
Том доповнений добіркою фотоілюстрацій прижиттєвих часописів, в яких друкувався М.Євшан.

Тож у такому форматі українська культура отримала вельми повне й різнобічне трактування самобутньої постаті М.Євшана як визначного інтелектуала й важливого естетичного теоретика своєї епохи. Його статті й есеї однозначно повинні входити до канону української літературознавчої та культурологічної думки, з ними має знайомитися кожен відповідальний український культурник про дрогобицький аспект у цій темі: у 1930-і рр.. дружина М.Євшана Стефанія з Добрянських працювала в Дрогобицькій гімназії.

Олег Баган, кандидат філологічних наук, доцент