У листопаді маємо день народження визначної українки Катрі Гриневичевої, а на грудень припадає річниця її смерті.На жаль, сучасне українське суспільство мало уваги приділяє цим датам, а молоде покоління поголовно нічого не знає про цю непересічну письменницю й патріотку, народну вчительку
і видатну діячку загального поступу українства. А доля призначила їй вражаюче незвичну роль в українській історії.
і видатну діячку загального поступу українства. А доля призначила їй вражаюче незвичну роль в українській історії.
Як письменниця Катря Гриневичева належить до плеяди тих українських письменників, яким не пощастило в критиці та біографічних відомостях. Її ім’я згадується лише мимохідь у працях з історії письменства. Щодо її творів, то їх в 1954 році за чиїмсь так званим «сообщенієм» було вилучено з усіх бібліотек України і знищено. То ж не дивно, що щойно тепер ми починаємо знайомитися з життям і творчістю цієї письменниці.
Постать Катрі Гриневичевої цікава не лише з огляду на її вклад у розвиток української літератури, але також – на ту активність, яку вона виявила, включившись в освітню працю для блага українського суспільства. Ця її праця схвально оцінювалася такими видатними людьми, як Іван Франко, Володимир Гнатюк та Іван Труш.
Літературну спадщину письменниці складають ліричні поезії, якими вона починала свій творчий шлях (опубліковані у періодиці); збірники малої прози – «Легенди і оповідання для молодежи» (1906), «По дорозі в Сихем» (1923), «Непоборні» (1926; усі – Львів); історичні повісті «Шеломи в сонці» (1928), «Шестикрилець» (1935). Частина прозового набутку опублікована лише в часописах, зокрема в «Літературно-науковому віснику» («Мій сумнів», «Візія стрічі», «Вікна», «Куна-праву»; «Велика Глуша), «Світі» («Anima saltans»), «Меті», «Неділі», «Новій хаті», альманасі «За красою» (легенди «Мак», «Як Мати Божа просила о хліб», «Листи», «Шитво»). Основою історичних повістей К. Гриневичевої «Шестикрилець» (1935) та «Шоломи в сонці» (1928) стали події на Галицько-волинській землі другої половини XII — початку XIII ст. Авторка спирається на історичні джерела, а також використовує тогочасні праці М. Грушевського, І. Линниченка, М. Кордуби, І. Шараневича, Д. Зубрицького. Увага письменниці зосереджується на основних подіях життя князя Романа Мстиславича.
Бібліограф і літературознавець Володимир Дорошенко зауважував: «Гриневичеву можна назвати без перебільшення найосвіченішою жінкою в Галичині. Була вона справді репрезентативною постаттю в західно-українському житті й сміло могла заступати нас, наше жіноцтво й нашу літературу перед культурним Заходом».
Багато моральних і матеріальних труднощів випало на долю цієї української жінки, та вона достойно несла свій хрест, турбуючись лише про те, як прислужитись рідному народові. «Чи будуть мені прощені мої гріхи і чи я спокутувала їх?» – Це її слова, сказані на чужині незадовго до смерті. Це її найбільше хвилювало. Бо гріхами вважала тих 18 літ, прожитих у відчуженні від рідного народу. (Хоч у цьому не було її вини!) Все подальше життя Катрі Гриневичевої – яскравий приклад великої любові до України і жертовного служіння їй. Така велична покута!
З 2008 щорічно проводиться конкурс молодих прозаїків імені Катрі Гриневичевої. Літературний конкурс заснувала Львівська обласна організація «Товариство українок ім. Ольги Басараб» із метою пошуку талановитої творчої молоді та популяризації їхніх творів.