У читальній залі №1 представлена виставка до 120-річчя від дня народження Григорія Косинки.
“Короткою виявилась його пісня: у розквіті сил і таланту письменника знищили більшовики. Проте фізична смерть не перекреслила величезного таланту. До сучасних читачів Григорій Косинка повернувся найчеснішою дорогою “із забуття – в безсмертя”.
Микола Жулинський
У цьому році 29 листопада виповнюється 120 років із дня народження Григорія Косинки (Стрільця). Свій псевдонім письменник узяв за назвою скромних польових квітів – червоних косинців.
Талановитий письменник Григорій Косинка став однією з перших жертв розстріляного українського Відродження.
Недоспіваною піснею зосталися його книжки, адже він тільки входив у велику літературу. Недолюбленою зосталася його палка любов до рідного краю, перейшовши у спадок нащадкам, які, скільки й житиме Україна, згадуватимуть про нього словами ще одного нашого земляка-патріота, видатного поета сучасності Андрія Малишка:
Не приймав ти підлості ні трохи,
Прогримів, немов весняний грім.
І стоїть засмучена епоха
Над безсмертним іменем твоїм.
У шістдесяті й дев’яності роки, як і в тридцяті, бентежного XX століття серед постатей-символів українського Відродження був і Григорій Косинка – палкий патріот, пристрасний, чесний письменник. Життя його на тридцять п’ятому році обірвала жорстока система, у прокрустове ложе якої він не підійшов за розміром. У його вразливій душі нуртувала селянська ідея землі і волі, якою на революційній хвилі громадянської війни, нав’язаної українському народові московськими більшовиками, перейняті були його земляки-гречкосії.Григорій Косинка народився в дуже бідній сім’ї на Київщині, тому з самого дитинства він важко працював. У 15-річному віці поїхав до Києва на заробітки. Отримавши лише початкову освіту в сільській школі, в Києві Григорій закінчив вечірні гімназійні курси. Пара
лельно працював кур’єром і чистильником взуття.
Його твори починають активно друкувати вже в 1919 році. Незабаром фігура талановитого новеліста стає відомою в літературних колах.
У 1922 році був надрукований перший збірник Косинки під назвою “На золотих богів”, відразу став популярний серед читацької аудиторії.
Наступні роки автор багато працює, зокрема, займається редагуванням газетних публікацій, створює сценарії для Київської кінофабрики, працює на радіо. Крім цього, майже щорічно, аж до 1930 року, виходять його збірки. У своїх творах автор розвиває кращі традиції української новелістики початку XX століття.
У 1929 році більшовицька влада в Україні оголосили письменника «буржуазним націоналістом» і його твори потрапляють під заборону. У їх число потрапила і остання збірка під назвою «Серце», видана в 1933 році.
Після заборони на твори, Григорій займається перекладами, зокрема, працював над перекладом Гоголя «Мертві душі».
Після полум’яної промови на письменницькому форумі в 1934 році ним зацікавлюється НКВД і незабаром Григорія Косинку арештовують. Письменника звинуватили в причетності до організації, яка готує теракти проти верхівки комуністичної партії. У 1934 році Косинку разом з іншими 16-ма представниками українського відродження розстріляли в Києві. У 1957 році поет був посмертно реабілітований.Тематично творчiсть Косинки тiсно пов’язана з проблемами дореволюцiйного села. Iдейно-стильове спрямування її розвивалось у дусi традицiй модерної української новели рубежа XIX-XX столiть, найяскравiшим представником якої був Василь Стефаник. З ним Григорiй Косинка пiдтримував творче листування, одержуючи вiд нього вiдгуки про свою новелiстику i по-батькiвськи щирi творчi поради. В. Стефаник називав Косинку “своїм сином з Дiвич-гори” (назва гори над Днiпром поблизу Києва).
Письменник залишив після себе понад тридцять новел та оповідань, які, відігравши важливу роль у розвитку української прози 20-х років, не втратили свого пізнавального та художньо-естетичного значення й понині.