9 ЛИСТОПАДА – ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ

6 Лис

9 ЛИСТОПАДА – ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ

«Кожен із нас має гордитися своєю чудовою мовою, адже вона того варта» Олесь Гончар

   Мова – втiлення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любiмо ïï, вивчаймо ïï, розвиваймо ïï! Борiмося за красу мови, за правильнiсть мови, за приступнiсть мови, за багатство мови…
Максим Рильський

Свято встановлено 9 листопада 1997 року, коли Президент України Леонід Кучма на підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського  суспільства видав Указ № 1241/97 «Про День української писемності та мови». В Указі зазначено: «Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця».
У цей день, за традицією , покладають квіти до пам’ятника Нестору Літописцю, відзначають найкращі здобутки просвітителів у сфері мови та культури України. А також у цей день стартує Міжнародний конкурс знавців української мови ім. Петра Яцика.
Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї. Про це свідчать і архаїзми, і деякі фонетичні та морфологічні ознаки, які зберегла наша мова протягом століть.
Давньою українською мовою написані козацькі державні документи й хроніки, створена самобутня художня писемність епох – від Івана Вишенського до Григорія Сковороди. Українці мають свою могутню класичну літературу, визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника…
Щодо початку писемності в українських землях тривають наукові дискусії. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби.
Кілька століть нас привчали до думки про нібито «вторинність» української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, що сягає глибокої давнини і налічує багато тисячоліть.
Сучасна українська літературна мова почала формуватися в 19 столітті. Її започаткував І. Котляревський творами «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник».
Вирішальна роль у становленні сучасної української літературної мови належить Т. Шевченкові. Він поєднав народно-розмовну мову з засобами українського фольклору і старослов’янськими елементами урочистого стилю, пов’язаними з біблійною тематикою. Надзвичайно важливим етапом у становленні загальнонародної літературної мови було здійснене в поезії Шевченка розширення виражальних можливостей української мови, зокрема віднайдення мовних ресурсів для створення високого поетичного стилю.
Українська літературна мова сформувалася на основі найбільш уніфікованого й поширеного діалекту, в основі якого лежать середньо наддніпрянські говірки, але увібрала в себе і найважливіші елементи інших діалектів України. Надалі кращі письменники ХІХ і ХХ ст. творчо розвивали і збагачували українську літературну мову, вивели її на рівень високо розвинутих європейських мов.
Остаточне утворення спільної для всієї України літературної мови на засадах діалектної многоосновности, органічного поєднання елементів різнодіалектного походження відбулось у 20-х роках XX ст., в добу «українізації».
Сучасна українська мова ґрунтується на основних поняттях і термінах, серед яких – національна мова та літературна мова, норми сучасної української літературної мови, усна та писемна форми сучасної української літературної мови.
Мова виконує мислетворчу функцію. Українська мова, як і всяка інша, є засобом формування думки. Адже вільне володіння мовою вважається тоді, коли людина мислить і говорить цією мовою одночасно. Додамо, що думання відбувається у формі тієї мови, якою ми найкраще володіємо, тобто рідної. Отже, сам процес мислення має національну специфіку, яка обумовлена національним характером. Справедливі в цьому плані слова Г. Гегеля: «Коли всі мислять однаково, значить ніхто не мислить». Оригінальність нашого мислення залежить від знання мови і здатності користуватися нею під час думання.