«Людина , що створила національні збройні сили»
до 140-річчя від дня народження Симона Петлюри (1879-1926), державного військового та політичного діяча.
Феномен Симона Петлюри як політика, головного отамана УНР й лідера нації, що виявився під час революції й підсилився в роки захоплення більшовиками України, став визначальним для українського руху опору.
Народився Симон Петлюра 23 травня 1879 року в історичному центрі Східної України Полтаві у козацькій родині, що у свій час перебралася із села в місто. Як і всі діти з небагатих родин, закінчив початкову парафіяльну школу, потім учився в духовній семінарії.
Симон Петлюра почав свою політичну кар’єру вступом до Революційної Української Партії. В 1901 році його відрахували за організацію таємної студентської групи й революційну пропаганду соціалістичного руху. Ховаючись від поліції, Петлюра виїхав на Кубань в Єкатеринодар (після 1920 р. Краснодар), де працював учителем і створив революційну групу “Чорноморська громада”. В 1904 році його заарештували за поширення листівок, але через кілька місяців звільнили “на поруки”. Вийшовши на волю, Петлюра виїхав у Київ, а потім у Львів. Потім він перебрався в Москву, редагував журнал “Українське життя” і працював скромним бухгалтером.
У період Першої світової війни Симон Петлюра працював заступником уповноваженого Всеросійського союзу земств і городов з питань постачання російської армії. Невдовзі його обрано головою Українського військового комітету Західного фронту.
У червні 1917 р. з ініціативи С. Петлюри був скликаний Другий Всеукраїнський військовий з’їзд, на якому був проголошений Перший Універсал Української Центральної Ради. Після створення Генерального Секретаріату його призначено секретарем військових справ.
За його безпосередньої участі з полонених українських січових стрільців було сформовано окрему військову частину — Курінь Січових Стрільців під командуванням Є. Коновальця, який пізніше відіграв визначну роль у національно-визвольній боротьбі за незалежність України.
Але цими його діями в уряді Центральної Ради були задоволені не всі. Проти виступив глава Генерального секретаріату Володимир Винниченко, що вважав достатнім сформувати міліцію. Наприкінці того ж року Симон Петлюра вийшов з уряду й організував Гайдамацький кіш Слобідської України, що став на захист молодої республіки проти російсько-більшовицької агресії. Це військове формування відіграло вирішальну роль у ліквідації більшовицького повстання проти Центральної Ради і тривалий час залишалося одним з найбоєздатніших в Армії УНР.
Після гетьманського перевороту С. Петлюра відійшов від державної діяльності і працював у Київському губернському земстві. З вибухом повстання
проти гетьмана він виїхав до Білої Церкви і очолив повстанські війська, які урочисто увійшли до Києва в грудні 1918 р., ознаменувавши цим ліквідацію держави П. Скоропадського і відновлення УНР. Історичною подією стало проголошення 22 січня 1919 р. Акту Злуки УНР і ЗУНР.
Після відступу армії УНР з Києва і виїзду В. Винниченка за кордон, Симон Петлюра очолив Директорію (з 11 лютого 1919 р.), залишаючись одночасно головним отаманом військ УНР. У складі Директорії він перебував від першого до останнього її існування і протягом десяти місяців очолював збройну боротьбу за волю та незалежність свого народу.
Намагаючись вивести Україну з міжнародної ізоляції, Симон Петлюра був змушений піти на укладення між УНР і Польщею угоди про спільні дії проти Червоної армії. Однак ставка на цей союз не виправдала себе — польський уряд, зрадивши союзників, фактично залишив українське військо наодинці з більшовиками. Після тяжких боїв на теренах України армія УНР мусила відступити за р. Збруч і наприкінці листопада 1920 р. була інтернована польською владою.
У 1923 р. уряд радянської України зажадав від польських властей видачі С. Петлюри як ворога народу. Тож він змушений був виїхати спочатку до Будапешта, згодом — до Відня і Женеви, а з 1924 р. оселився з родиною у Парижі. На теренах Франції С. Петлюра продовжував керувати діяльністю екзильного уряду УНР, заснував тижневик „Тризуб”, активно займався публіцистикою.
25 травня 1926 р. постріли більшовицького агента С. Шварцбарда обірвали життя незламного борця за незалежність України — Симона Петлюри.
Все його життя до останньої миті було віддане боротьбі за єдність і самостійність українського народу. Це забезпечило йому видатне місце у нетлінній пам’яті нащадків.
Симон Петлюра в історії та національній пам’яті [Текст] : матер.
Всеукр. наук. конф. (20-22 травня 2009 р.) / відп. ред. В. Ф.
Верстюк. – Київ : Фоліант, 2009. – 164 с.
Збірник містить матеріали всеукраїнської наукової конференції «Симон Петлюра в історії та національній пам’яті», що відбулася 20-22 травня 2009 р. у Полтаві. Статті присвячені життю і політичній діяльності голови Директорії УНР та Головного отамана її війська Симона Васильовича Петлюри.
Литвин, Сергій. Суд історії: Симон Петлюра і петлюріана [Текст] / С. Литвин ; [наук. ред. Ю. Шаповал ; ред. О. Веремійчук ; передм. М. Плав’юк] – К. : Вид. ім. Олени Теліги, 2001.
Пропонована праця – перше в Україні комплексне угагальнююче дослідження життя і діяльності. Голови Директорії і Головного Отамана Військ УНР Симона Петлюри.
Залучення значного масиву історичної літератури, мемуаристики, періодичних видань та раніше невідомих архівних матеріалів, дало змогу проаналізувати розвиток, сучасний стан і напрямки висвітлення життя і діяльності С. Петлюри на тлі національно-визвольної боротьби українського народу.
Іванис, Василь.
Симон Петлюра – Президент України [Текст]: 1879-1926 / В.
Іванис. – репр. вид. – Дрогобич: Бескид, 1991.
Книга становить собою грунтовну наукову біографію С. В. Петлюри, написану на підставі ретельного вивчення літературних і архівних джерел, спогадів і свідчень учасників визвольних змагань в Україні 1917 – 1920 рр. Вибудоване автором насичене та розмаїте історичне тло, добре увиразнює образ одного з найвидатніших державних діячів новітньої історії.
Сагайдачний, Петро. В його тіні: Симон Петлюра в історії українського народу [Текст] = In his shadow / П. Сагайдачний. – Ню Йорк : Українське
Видавництво, 1951. – 64 с. – (Діаспора).
Іванис, Василь. Симон Петлюра – президент України : 1879-1926 [Текст] / В. Іванис. – Торонто ; Канада : 5-а станиця Союзу бувших українських вояків, 1952. – 258 с. – (Діаспора). Петлюра, Симон.
Статті [Текст] / С. Петлюра ; упоряд. та авт. передм. О. О.
Климчук. – К. : Дніпро, 1993. – 341с.
До видання увійшли найважливіші літературознавчі та публіцистичні твори й документи С. В. Петлюри (1879- 1926)-видатного українського культурного, політичного та військового діяча, прозірливого мислителя і будівничого укр. державності.
Список рекомендованої літератури
1. Верстюк В. Симон Петлюра і Директорія / В. Верстюк // Сучасність. – 1997. – № 6.– C. 55–64.
2. Галабурда-Чигрин М. Симон Петлюра : 10.5.1879-25.5.1926 / М. Галабурда- Чигрин // Злочин / укпоряд. П. Кардаш ; [пердм. Б. Рудницький ; літ. ред. Г. Вишневий]. – К., 2003. – С. 416.
3. Гіщинський Є. Симон Петлюра (10.05.1879 – 25.05.1926) – головний отаман військ УНР / Є. Гіщинський // За волю України : антологія пісень нац.-визвольних змагань / Записи, розшифрув., гармонізація, обробки, перепис нот, упорядк., прим., статті Є.І.Гіщинського. – Луцьк , 2007. – С. 324–325.
4. Ковальчук М. Симон Петлюра та Нестор Махно : спроба союзу / М. Ковальчук // Пам’ять століть. – 2003. – №4. – С. 135–146.
5. Нартов В. Симон Петлюра / В. Нартов // Видатні особистості України : факти : документи : оцінки / В.В.Нартов ; [гол. ред. С. С. Скляр, ред. Г. В. Cологуб]. – Х., 2007. – С. 159–164.
6. Олейніков Ю. Симон Петлюра: кривда та дійсність / Ю. Олейніков // Київ. – 1997. – № 11–12. – С. 8–10.
7. Остапенко П. В. Симон Петлюра / П. В. Остапенко // Усі видатні постаті історії України : біограф. нарис : літерат. для додатк. користув. : Алф. покажчик / [П.В.Остапенко]. – Х., 2006. – С. 194–200.
8. Пасемко І. Симон Петлюра і його доба / І. Пасемко // Слово і час. – 1996. – № 10. –С.66–67.
9. Пастух Р. Симон Петлюра: вірш / Р. Пастух // Великі і відомі : сто історичних образків : [збірка] / Р.І.Пастух. – Дрогобич, 2010. – С. 190–191.
10. “Симон Васильович Петлюра: полтавські акценти” // Слово Просвіти. – 2018. – 27–31 груд. – С. 7.
11. Симон Петлюра (1879-1926 рр.) // Сто великих українців : [короткі біограф. нариси] / Н.В.Астапенко, О.К.Барашков, А.В.Дарибогова, Л.М.Дідух. – К. : Арій, 2008. – С. 347–352.
12. Темко, Г. Симон Петлюра і Збройні сили України / Г. Темко // Дніпро. – 1996. – № 5-6. – С. 122–127.
13. Турич Я. Симон Петлюра : “Я повернусь…” / Я. Турич // Українське слово. – 2004. – № 26 трав.–1 чер. – С. 1– 2.